ця сповідь, що в початок від кінця_
вуста_ холодна мідь під штучним сонцем_
коли прозорий лід розтане в оці
у скроні вп’ються колючки вінця,
і зашепоче тінь на дикій мові_
>
німий слухач впіймав тебе на слові_
він проковтнув гірий полин сльози,
він розхитав порожні терези,
він озирнувся_ майже переможно
коли завмер годинник на стіні_
>
нарешті ви зійшлися на ціні_
з черешні цвіту кашляє ворона_
за білим колом лінія червона
короткий сміх / закам’янілий жест
солодкий дим над дзеркалами плес_
