Так ось ти де, згубилась у травиці,
В сухій траві з блідих розчарувань...
Тепер ти будеш жити у пшениці,
В пшениці моїх стиглих сподівань.
Маленька, ніжна квіточка надії,
Ти вижити змогла під градом сліз,
Ти витягла на сонце мокрі мрії
З-під снігу, з-під дощів й шалених гріз.
Ти вивела мене з сирої хати
На теплий, вкритий росами, поріг,
Колись тебе лишила помирати,
Та Бог тебе побачив - і зберіг.
Пробач мене за те, що залишила,
Усі ми помиляємось колись...
В тобі, в такій маленькій моя сила,
З якою ми давно уже зрослись.
В тобі, в такій маленькій сонце ясне,
З тобою я міцнію, наче сталь,
В тобі лиш тільки добре і прекрасне,
В тобі - мої дороги в синю даль.
І хай лунає грім над головою,
Проллються знов дощі розчарувань,
Мені вже все одно, бо ти зі мною,
В пшениці моїх стиглих сподівань.
***
