А скоро знову Травень та радості нема –
Весна у карантині, ще гірша ніж Зима…
Нема посмішок щирих, у масках й дітвора,
А сум вже душу й серце з’їдає крадькома…
Нема дзвінких маївок…сумують і кліщі,
Бузок цвіте самотньо, не тішиться весні
Бо одиноко в парку зустрів рясні дощі,
Ще навіть парасольок не бачить, зовсім ні…
Невже так на балконах і Літо це прийде,
В серця любов стежину отак не віднайде..?
У масках навіть душі, стерильні та пусті,
Обличчя без емоцій де почуття лихі…
Вже й люди скаженіють, забувши що живі,
Світанки не стрічавши зачерствіли в пітьмі,
В думках лиш лихослів’я та помисли дурні,
Забули про молитву та про святкові дні...
Відкриймо храми в серці для Господа свого,
Щоб світ зміг відродити й не спопелив його…
Для радості серцями з’єднаймо почуття,
Щоб не наслало Небо тернового вінця…
30.04.2020
#поезія_Іванна_Осос
