Уривок з повісті "На зупинку раніше"
Після того, як бабусі і дідуся не стало, Софійчині батьки продали старенький батьківський будиночок і переїхали у велике місто, можна сказати найбільше і найгарніше місто на Україні, столицю Київ. Київ приголомшив Софійку своєю протяжністю, безліччю вулиць і скверів. Софійка звикла до села, до тихого спокійного життя, до котів, до собак. В класі сільської школи, де вона вчилася, було мало дітей. Всі були дружніми. Дівчатка ходили в обнімку, ніяких бійок, все про всіх знали, про характери, вади і вміли один одного пробачати. Всі були щирі, доброзичливі, говорили один одному все, що думали, прямо в очі, ніколи не робили підлості за спиною. Софійка добре вчилася, допомагала своїм однокласникам в навчанні і всі її дуже любили.
В міській школі Софійці не поталанило. Вона попала в один з найгірших класів по дисципліні, і відразу відчула себе білою вороною. Її посадили за першу парту правого ряду до Аліси, тихої скромної дівчинки, з якою ніхто не хотів дружити.
В класі панували інші відносини, на перерві учні перекидалися між собою жаргонними словечками, що було вкрай незвично для Софійки.
Верховодили в класі дві дівчини, Альона і Настя. Це було дивно, бо, зазвичай, в класі верховодять хлопці. Вони фізично здоровіші. Альона і Настя дружили і сиділи разом за партою в середньому ряду. Вони були з забезпечених сімей. В них водилися кишенькові гроші, які вони охоче позичали однокласникам. Іноді купляли торти, якими частували своїх друзів. Самі дівчата були вродливими, Альона кароока, а Настя – сіроока. Хлопці до них залицялися. Вчилися ці дівчата краще від інших учнів. Владні за натурою, вони поступово прибрали до рук весь клас. Їх всі слухалися. Дівчата насолоджувалися тим, що вони лідери і що їм всі підкоряються.
А тут в класі появилася новенька, яка вела себе стримано, серйозно. Допомагала в навчанні своїй сусідці по парті. Не бігала з реготом по класу, не підлещувалася ні до кого. І коли на уроках Софійка почала чітко відповідати на запитання вчителів і писати на дванадцятки контрольні роботи, це викликало глуху заздрість у лідерів класу. Вони відчули у Софійці суперницю, що Софійку будуть поважати більше, ніж їх. А цього вони винести не могли.
Альона з Настею натравили на Софійку трьох розбитних дівчат, які завжди заводилися з хлопцями за щось і часто билися з ними. На великій перерві, ці три дівиці, проходячи мимо Софійки, навмисно сильно її штовхнули.
– Чому ви штовхаєтеся? - обурилася Софійка.
– Ми штовхаємося? Це ти нас штовхнула, - закричали дівиці. І одна смикнула Софійку за косу, а друга вдарила її по обличчю.
Альона з Настею, які спостерігали за конфліктом, підбігли до них і, наперед смакуючи бійку, позвали всіх учнів:
– Всі сюди! Безкоштовний концерт! Зараз ви побачите, як наші хоробрі дівчатка ставлять новеньку на своє місце.
Всі учні збіглися і з зацікавленістю обступили їх. Дівиці, скривлено посміхаючись, наступали на Софійку, а та повільно відступала. Всі знали, чим це все закінчиться. Зараз дівиці накинуться на новеньку, відлупцюють її, повалять її на підлогу і витруть об неї ноги. Новенька, розмазуючи по обличчю брудні сльози, встане і, схлипуючи, поплентається на своє місце.
І, справді, дві дівиці з виском кинулися на Софійку спереду, а третя зайшла ззаду. Софійка різким порухом, не обертаючись, вдарила гострим ліктем задню дівицю під «дихало», та відразу скрутилася. Одночасно правою ногою довбонула в живіт ліву дівицю, а праву - вдарила кулаком по голові. Дівиці зі стогоном поковиляли на свої місця, а та, яку Софійка вдарила кулаком, ще довго сиділа за партою, кліпала очима і приходила до тями.
Софійка підійшла до Альони і Насті, які з острахом відступили на крок назад, і спокійно сказала:
- Вибачте, концерту не вийшло.
Учні, зі здивуванням дивлячись на Софійку й обговорюючи подію, розійшлися по місцям.
Віднині всякі дівиці в класі боялися приставати до Софійки.
Клас, в який попала Софійка, був балуваний. Це був Г-клас, тобто залишковий клас, куди переводили з інших класів тих, хто погано вчився, чи погано себе поводив. Тут дівиці могли запитати вчительку посеред уроку ні з того, ні з цього, які вона носить колготки. Іноді, відчувши, навіть якусь віддалену м’яку струнку в характері вчителя, якусь слабинку, доброту, учні так балувалися, що не вряди господи. Вони верещали, кидалися один в одного ручками, олівцями, гумками, жували папір в роті, робили з нього маленькі мокрі кульки, всовували їх в трубочки від ручок і стріляли ними. Кульки летіли далеко і влучали точно. Іноді після такого уроку вся дошка була заліплена кульками. Одним словом, зривали урок. Розлючена вчителька збирала в кінці уроку у всіх щоденники і виставляла за поведінку одиниці або двійки.
Одного разу Софійка забула дома щоденник. І якраз в цей день, треба ж було, учні зірвали урок з математики. Вчителька почала збирати щоденники. Коли вона підійшла до Софійки, та встала і сказала, що забула взяти щоденник. Альона з Настею відразу зарепетували:
- Вона бреше, брехуха вона.
І всі їх прихильники теж закричали:
- Брехуха, брехуха! Перевірте її сумку!
Софійка почервоніла і сказала:
- А що, невже на слово повірити не можна?
Всі розсміялися. Але вчителька математики, якій дуже подобалася серйозна Софійка, подобалися її логічні відповіді на уроці, сказала:
- А я чомусь вірю Софійці. На мою думку, це учениця, яка
не може брехати і викручуватися, як інші.
Настя обернулася назад і щось прошепотіла здоровому квадратному хлопцю, який сидів позаду неї. Той кивнув головою. Цього учня звали Ільком Вареником, на прізвисько Варени́чка. Кругле лице його було густо вкрите ластовинням. Вуха були відстовбурчені, рудувате волосся було підстрижене під йоржик, а посеред голови був залишений гребінь. Так він себе самовиражав. Він успішно займався в секції боротьби, його боялися навіть старші учні. Він часто брав участь в бійках і його переводили з однієї школи в іншу. Раніше він не дуже цим переймався. Але ця школа і цей клас йому подобалися і залишати він їх не хотів. Тут його поважали, з ним рахувалися. Дві красуні сиділи попереду нього, проявляли до нього увагу і йому це безумно подобалося. Навіть в бійках він почав себе стримувати, щоб не вигнали з цієї школи.
Ілько підійшов до парти Софійки, і не звертаючи уваги ні на вчительку, ні на Софійку, взяв Софійчину сумку і висипав її вміст на вчительський стіл. Там було кілька зошитів і дві книжки. Дівчатка, що сиділи на першій парті біля вчительського столу, швидко передивилися зошити і книжки і, обертаючись до класу, зніяковіло проказали:
- Щоденника дійсно немає.
Настя з Альоною знову прорахувалися. Та Софійці від цього легше не стало. Їй до сліз було прикро від такого відношення класу до неї.
ID:
874543
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Оповідний
ВИД ТВОРУ: Мініатюра
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 04.05.2020 07:36:33
© дата внесення змiн: 04.05.2020 07:39:19
автор: Володимир Бабієнко
Вкажіть причину вашої скарги
|
Чудове продовження!Такі нині дітки. А Софійка молодець! 
А я,наважуся Вас запросити до себе на прозу "Оце так зустріч"Правда там 8 частин.Але гадаю не пошкодуєте. Всього найкращого Вам! 
