Вдивляюсь в обличчя загиблих я і…
Душа моя німо плаче:
Ці втрати торкнуться кількох поколінь…
А скільки ж очей юначих!
З них кожен – чийсь син і такий дорогий
(Ще вчора футбол ганяли,
Сьогодні селом знайшли берц для ноги),
Війна всі зламала плани.
Ось погляд орлиний у небо злетів:
Такий не літать не зможе,
Для нього і воля, і небо святі,
Не з тих, щоб сидіти в ложі.
А в того он скули широкі, міцні,
Як в мужнього чоловіка.
Не густо таких у житті й на війні,
Таких не змінить до віку.
А цей посміхається, ніби дівча,
Волошки в очах синіють…
Такі у артисти ідуть, зазвичай…
Знов голос душі німіє.
З ним поряд вояк молодий, з собачам
(Воно розбирається в людях),
Ба, мордочку тулить йому до плеча…
Що ж без вояка з ним буде?
У правім кутку – особливий портрет,
Де погляд удаль мрійливий…
Або це художник? О, ні! Це поет.
Душа в нім тонка, вразлива.
І хочеться криком на всесвіт кричать:
«Кого ж ти, Росіє, вбила?
Лишила народ мій міцного плеча,
Донбас у крові втопила!»
І голосом дух обізвавсь у мені:
«Іще боротьба триває…
Фашистів здолали, татар, печеніг
Й Московську орду зламаєм!»
27.05.2020.
Ганна Верес (Демиденко).
«Іще боротьба триває…
Фашистів здолали, татар, печеніг
Й Московську орду зламаєм!» Здолаєм, Ганю! Прийде ще на це свій час! Слава Україні! Героям Слава!
