Зів’явші мрії, зачерствілі думи…
Комок у горлі, як осиновий кілок,
Смертельний біль терзає душу,
Немов із терну вп’явся там вінок...
Летить життя, зламавши перепони,
Спішить галопом у нові якісь світи,
Вже не турбують пересуди й забобони,
Що заважали власним шляхом йти…
Здавалося пора лишень радіти,
Та кожним насолоджуватися днем,
Бо час минув й дорослі стали діти,
Але життя вже давить тягарем…
Чомусь і сни давно не кольорові,
Минають сіро будні день за днем…
А вірші часто обриваються на слові –
Без романтичних та приємних тем…
Нових сюжетів не навіює реальність,
Ба навіть серце, як розплавлений метал,
Думки закам’янілі впали в давність,
Мабуть, щоб їх ніхто уже не відшукав…
26.05.2020
#поезія_Іванна_Осос
PS: .для філологів, педагогів і т.п. - ...не варто правити граматику там, де вона не доречна...між іншим саме НЕ "зівялі" а так звані «зів'явші квіти» – це прообраз виснаження фізичного чи морального....якось так
