Я під каштанами замріяно пройдуся,
Які цвітуть роками в рідному Стрию,
Минуле згадуючи, тихо посміхнуся,
У тінях крон величних мовчки постою...
І просто слухатиму, як вони шепочуть,
Про річку Стрий, про парк Шевченка і костел
Словами спогадів, які в душі дзюркочуть,
Неначе сотні вчора сплячих ще джерел.
Пройдусь алеями, слідами ніг дитячих,
Які тікають в свіжоскошену траву,
Торкнусь до них, нагрітих сонечком, гарячих,
І знову мить давно віджиту проживу.
І знов душею у дитинство повернуся,
У світлу юність, чисту, райдужну свою,
Де під каштанами замріяно пройдуся,
Які цвітуть роками в рідному Стрию.
***
Любити та леліяти природу - велике щастя! 
Гарний вірш і... ілюстрація до нього, Валеріє! 
гарні почуття.
