А ми існуємо у снах, мов два кити,
Лише у снах, в яких ти мій, а я твоя,
З яких підхоплені вітрами самоти
У світ реальний повертаємось щодня.
Де ми з тобою, мов роздмухані піски,
Які лежать на зовсім різних берегах,
Хоча ще вчора крізь негоду і роки
З тобою плавали китами по морях.
Під шамотіння невгамовного життя,
Яке кидало нас у шторм, а потім в штиль,
Разом пірнали з головою в почуття,
Що колихали нас в обіймах теплих хвиль.
Тепер у сні...в моєму сні лишився ти,
Тепер у сні...в твоєму сні лишилась я,
З яких підхоплені вітрами самоти,
У світ реальний повертаємось щодня.
***
(Світлина з просторів інтернету)
