Не потрібні мені ті асфальти,
Хмарочоси не лякають мене -
Мені любими ті є стеки,
А вода осягає себе
Коло трав, лугу і поля.
Не поїду до краю моря,
Не вдихну пилу машин -
Поруч же пролягає ще тин,
Не старіють ще досі ліси
За вікном. Я не хочу ідти
Тою стежинкою назад
До людей тих мільйонів, назад
До того урбанізму брудного...
А зникнути десь в далині від бридкого
Сучасного і реального - те, що зіпсовано
Світом неідеальним. Розгнівано
Дивитися поки назад... на ті ж
Хмарочоси, асфальт - і вперед ж,
На приролу: квітки, сонця промені,
Що обличчя лоскочуть мені.
