Буденний сон у мороці обману,
веде в провалля нескінченних мук.
Згубили слід за стінами туману,
любов втоптавши у багно розлук.
Блукаєм тінню в лабіринтах долі,
іскрою тлієм в сутінках образ,
заковуємо душу у неволю,
забув про цінність благовірних фраз.
Холодні сльози на очах безжальних,
нестерпний біль у змучених тілах,
солоний присмак на устах печальних,
дешевий скарб у вогняних руках.
Забуті вщент дитячі щирі мрії,
пекучий стогін у невинних снах
та краплі сліз голодної надії,
відлунням б'ють в обвуглених серцях.
Не зрадить Землю синьооке небо,
живе в безсмерті білокрилий птах!
Для тих хто прагне ...Смерті вже не треба.
Веде у вічність променистий шлях!
