без образ і награних багрянців_
в тій з оаз, що зранку вже чужа_
що не доторк, жалять струмом пальці,
бо такі їдять серця з ножа_
>
не бреди кривим за нею слідом_
спогади вкраде нічийна тінь_
манна має присмак ціаніду,
стежка в’ється між чорносплетінь_
>
що на згадку_ спалахи відрази,
дві глибокі, ледь помітні рани_
захотів, смішний, всього й одразу,
впав у прірву щемної нірвани_
>
без образ_ ім’я забудеш_ далі
замість образу її – нова химера,
танцівниця з місяця емалі -
вічно спрагла хтива ненажера_
