|
1. Поклик
«Трясясь в прокуреном вагоне…»
А. Кочетков
Припалюючи в тамбурі вагона,
вдивляйся, як минають у вікні
у сіл забутих станції сумні,
з людьми, що зачекались на перонах.
Як ти, з них кожен залишив свій дім,
вони, як ти, покликані в дорогу,
відчути і розлуку, і тривогу,
чомусь, як і тобі, судилось їм.
З просякнутого їжею вокзалу
нарешті твоя втеча відбула́сь
в прокурений вагон, плацкартний клас,
в дитячий плач, в хмільних розмов поталу.
Заглиблюючись поглядом за скло
у тамбурі, пронизуючи вечір,
що слугувало б виправданням втечі,
намрій собі і спокій, і тепло.
Та тільки епідемії та війни
в брудному склі, твій стомлений зівок;
як спогад, що ще вчора були вдвох,
на стиках рейкових – удар подвійний.
На вас, у кому поклик ще не згас
чужим життям пройти хоч мить по краю,
циганкою старою загадаю,
лише на вас біля білетних кас.
2. Ноктюрн
«Подорож повинна бути важливою працею,
інакше вона, якщо тільки не пиячити щодня,
стає гірким і нерозумним заняттям.»
Гюстав Флобер
Прокинувшись у власному купе,
під стук коліс посередині ночі,
напевно кожен пригадати схоче
в нічному світлі, перш за все, себе.
Своє ім'я, причину чому є
він саме тут і зараз у дорозі,
і брязкіт ложечки в стакані досі
чому заснути знову не дає?
Де корені його, з яких долин,
яку батьки співали колискову,
яку в житті сповідували мову,
і де його рідня і чий він син?
А перш за все, чи сниться сон йому
і це купе йому також наснилось,
а його стомлене під вечір тіло
сопе десь у будинку власному?
Хоч на такі дива життя скупе,
ми часом прокидаємось в купе.
3. Вагонний сон
Якщо потяг вже летить з мосту, пізно гадати,
чого не вистачило – рейок чи коліс.
О. Непомнящий
Коли заходиш у вагон,
в дорогу рушивши неблизьку,
його хитає, мов колиску
і бачиш кольоровий сон.
Сплять провідник та машиніст
і пасажири всі навколо,
а потяг швидко, як ніколи,
влітає на розбитий міст.
Лише ти заступив за грань,
що відділяє сон від смерті,
а з пам'яті ніяк не стерти,
табличку з назвою «Стоп-кран».
Та ти, поглянувши, закляк
біля вікна і непорушно
спостерігаєш незворушно,
як потяг покидає шлях.
Ще видно залізниці блиск,
та не далеко вже до прірви,
коли вагон твій з мосту зірве
та понесе його у низ.
Хоч тілом падатимеш в низ,
душа злітатиме все вище
і пригадаєш як колись ще
теж відчував, як в снах підріс.
Ти прокидаєшся скоріш
та оглядаєшся навколо,
а у вагоні все замовкло,
всі сплять і тільки ти не спиш…
4. Магістраль
«Потяги–чудові; я обожнюю їх як і раніше.
Подорожувати потягом означає бачити природу,
людей, міста та церкви, ріки, – по суті
це подорож життям.»
Агата Крісті
Це перестук коліс на рельсах слів,
вібруючий, мов на гітарі струни
натягнуті гвинтами міст і сіл,
над шпалами ладів магічні руни –
струм наелектризованих сердець,
що в даль спішать за обрій навпростець.
Це плин думок запиленим вікном
над тінями від лісосмуг насаджень,
одноманітним та нудним кіном
позбавленим переживань та вражень.
Це спокій, гіпнотичний напівсон,
що входять у напівпустий вагон.
Це проміжок в житті, сердечний збій,
мов перезавантаження для долі,
перегляд цілей в далі голубій,
дій та надій в людській земній юдолі.
В минулому жаліти ні за чим
і сподіватися нема причин.
5. А козакам йти на війну
Працюємо, щоб мати
вільний час, і воюємо,
щоб жити мирно.
Арістотель
Вагон плацкартний їх на схід
несе і шлях салон хитає.
Під вечір кожен ніби зблід,
хтось притомився та дрімає.
А козакам йти на війну
за рідний край, за Україну,
за безпорадності вину,
за долю і за приклад сину.
Що кожного чекає там –
Елізіум, пекельний Гадес,
окопи з кульовим виттям,
чи ти, цивільних вбивце, «граде»?
А поряд – смерть у всій «красі»,
і на спасіння сподівання
там, на нейтральній полосі,
на «лінії розмежування».
За Стікс, як за Дніпро на схід,
пливуть вони думками нині.
Обол Харону. Все як слід.
Ні чим ні перед ким не винні.
Тож вічний, всеблагий Господь,
на їхню жертву зглянься з неба.
Їх душі праведні та плоть
візьми нетлінними до себе.
6. Цвинтар потягів
«Если б его воля была, он все паровозы
поставил бы на вечный покой, чтоб они
не увечились грубыми руками невежд.»
Андрей Платонов
Людьми забуті паротяги,
з них кожен – від вогню циклоп,
турнірів лицарських звитяги
із пентаграмами зірок,
мене візьмете на рамена,
понесете в захмарну даль,
де ждуть Айвенго та Ровена,
де мої юність та печаль.
Там з незворушністю драконів
над долею я буду пан,
несіть мене, залізні коні,
в країну з назвою Стимпанк*.
* - Стимпа́нк (Стімпанк) або паропа́нк (англ. steam + punk, «пара» + «протест, конфлікт») — підвид фантастики, дія якого відбувається у світі, де широко використовуються технології парових машин. (Вікіпедія).
02.10.2020р.
ID:
890400
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Поема
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 01.10.2020 19:15:09
© дата внесення змiн: 07.10.2020 08:42:20
автор: Анатолій Костенюк
Вкажіть причину вашої скарги
|
