Поема
Господу і Богу Слову
і Фомі-апостолу, невіруючому деякий час,
з любов’ю присвячується
«В Твої ребра, як нині, Фома
протиснув пальці —
й Небо!», 2005 р.
Ти Бог, Який нез’єднане
з’єднав
щоби вчорашній вік невірний
доторкав
труди
слова
Церкви
мов теж Фома
що був розумний
знав
не мав — лиш —
віри —
мов тіла віри
він не мав!
Та дух Ти мені дав
щоб він допіру і неєднане —
направду ще ніким не єднане —
єднав!
Даремно всі сокочуть...
та я не знаю де вже я де Ти
персти всіхні
персти персти
персти —
чи я чи вже
вони Тебе
обмацать хочуть!!
Лиш Тебе — хочу!!
То — жовкне сонце —
то — уговтують
у підворітні наца —
то — зуби
і — у зуби
кишками хрін Тебе-мене помацати —
помацати б!!
а Ти пливеш словом —
помацати
помацати!
хоч би розбитись об дзвіницю
кросоверу, інтернаціоналісту,
і п’яниці
де грандо
а де плаццо
а Ти із ребра слово — й так! —
помацати б
помацать...—
що
може буть
обрив! — Фома
аж застогнав в інфінітив
царів (індійських!) — просвітив
палаців! — ! в Небі й на землі...
спецслужб аж їхніх і зігрів
і насвітивсь
слова прямо летять
повзуть в дель плаццо
слова і ніби зрячі
вже — в нанесеннях! — сліпі —
помацати
помацати
помацати!!
стоїть і Рим
і іже з ним
Фома
всліпне — палаццо
19.10.2020, свято його, після акафіста Фомі
Невже всі глухі до богослів*я Духа ?