В калюжі плавають хмарки і частка світу,
Маленька часточка, мов виворіт життя,
Яка прибилась, як листочок, до взуття,
Що скинув з себе вчора колір малахіту.
Що трішки вигнувся у надра планетарні,
Діставши кутиком небесну паралель,
Неначе гострою верхівкою тих скель,
Які вкривають десь дороги тротуарні.
Де я стою в задумі, дивлячись в калюжу,
У світ не зношений, не латаний, як цей,
Де не сховав в собі Везувій тло Помпей,
Що зараз дмухають мені красою в душу.
Листок злетів кудись за вітром, змерзли руки,
Сховався виворіт в туманність вечорів,
Торкнувшись небом до гілля тих яворів,
В яких і досі вдалині десь крячуть круки...
***
