Усі мої смарагдові сади
із гніздами,
що звиті із проміння,
з травою,
де відбилися сліди
від семеринок,
айви
і тремтіння.
Усі дощі
на листя і листи,
вже випали.
У серці калатало
як зернята,
могли розповісти,
коли червонощоке
достигало.
Усі коріння
довгі й мовчазні,
верхівки зібрані
у білі зграї.
Раніше рідні, а тепер чужі...
Сади мої.
Листопад догорає…
@ Мрака Н.
4 листопада 2020