Продвигнений до вищого:
Поет казав про огненну свободу
Із різкістю професіонала.
Ласкаві очі щурились на нього
Із чіткістю професіоналів.
Доля плете на всіх одну мотузку
З незримістю професіонала.
До Бога літають вві сні дракони:
На крилах орла — все любляче дитяче серце...
А тоді падають блискавками у води!..
Світи не знали ще напруження такого!
По тому видно, як вишарпує мене
До світу вогняного — з г...ного!
Духовний вождь:
Ну, то вже вищий пілотаж.
Велике слово є : самосвідомість.
Ось ця, стара — нічого не сприйме,
Мов грунт незораний — зерна.
Почнемо подавати знання духу
Через газети. Усьому свій час.
Нам треба вкупі всім — орати.
Орати, і вічне сіяти — і вічність жати.
(Поет відходить трохи вбік)
Підпільний всевидець-поет:
Доля — як мати: перш рукою проведе
По місцю, котре має народити щось своє.
Прокинуся — в грудях пухнастий котик.
Люблять люди мене! І в с е вже є!
О гірний світ!
О затікання душ майбутнього в шпарини! —
Зриває скелі мозку.
Духовний вождь:
А все офіціальне — то злочинне,
Всім в очі сцять, вони ж кажуть: роса.
Найзгубніш — це смердіння недуховних!
Та хто їх впорядковує — сам жертва.
Нема тут виходу. Одна любов рятує і веде,
Бо все очищує, сам Бог у ній гряде.
Рятунок в цім: щоб вихід зрозуміли всі:
Любов, нова свідомість,
Очищення самих себе.
Одна любов просвітлює й веде, вогонь!
Підпільний всевидець-поет:
От налюбися з гаміром людей, поете,
І усамітнися в служінні Слову,
В безгучну і потайну чисту мову.
Духовний вождь:
Щастя й нещастя пропікають нас —
І душі звільнюються.
О, чистий світ! Вогонь!
В чистого духом все добре стоїть:
Душа, і плечі, й руки, — все прекрасне.
Якої тонкості в тобі вогонь —
Такі й події притягнеш.
Нутра чистоти — притягають чистоту:
З ким спиш ти? Що заплеснув за мету?
Важливо: хто з ким спить і намагнічує куди, —
У вирішальну мить загинуть — або виживуть.
Всі:
Давайте сон дивитися про те,
Що буде — і поліпшувать майбутнє,
І прямувати в світло.
(лягають спати)
Продвигнений до вищого:
Для цього не шукай якихось див,
Щоб в сні хтось по душі враз походив:
Коли не буде спати хоч один —
Все змістить в тонкій сіті тих годин.
(лягає також)
Входить Підпільний дід-відун. Ставить дзеркало, закриває полотном,
шепоче очищувальні і спеціальні тексти.
Підпільний дід-відун:
Бажаю врятувати Україну.
(знімає полотно)
Із спалахом дзеркало падає і не розбивається.
Підпільний дід-відун:
Захоплені могутнім заблуканням,
Пожнуть народи більшої свободи,
А вимолотять з вольних кіп
Зіниці до надлюдських правд,
Із правди одиниці ввійдуть в Бога.
(підходить до дерева, гладить, слухає, киває:
«Все буде, як треба!»)
(Виходить.)
Він, Вона і ті, що дивляться сон.
Він і Вона сходяться на побачення на це місце.
Він:
О, сонечко веснянеє моє! І ти ж —
Блищиш мені захопленнями ночі!
Влетіла ангелом блаженства в сні —
І зранку жив я світлом обіцяння.
І ось — ти відчиняєш в сяйво двері
Душі, — як там, коли порвала коло
І випустила душеньку на волю —
Вогню фонтаном до небесних дивних див!
Вогню фонтаном!
Там — друга?
Як же світ таких тендітних народив?
Що думав він? як милував? За що мене злюбив,
Щоб прятунок твій нежданно дати?
Як я віддячу цим планетам, людям, числам,
Прийдешньому, що порішили врятувати
Мене — на самому краю? І ким? Дівчам,
Десь там.
Нехай почує світ — це серце плаче.
Я весь тремчу.
Збулося, Господи, збулося! Боже, Боже,
Ударив сік! — Який на серці вогнеквіт!
Чи хто любив так, чи згоряв благоговінням?
Мені побачити тебе — спасіння!!!
Вона:
Коханий мій, ми вже не вмремо!
Якесь це дивне в мене осяяння:
Що світ весь — це втікання од кохання...
Він:
(виймаючи зошита, в передчутті стану новизни)
Не думав, що колись писатиму вірші...
Відчув: це бризки діви, що купається, летять, —
Ув сні, чи будь-де, припадають до душі,
Додушують, шукають хід, дітьми попискують.
Вони — для нас, і більше ні для кого.
В таїні виростає світ.
Вона:
( з тим же почуттям)
Дай зошита...
(бере до рук)
Вагу вчуваю і рукою, й серцем. Прошу тебе, читай!..
Стривай, я відійду!
Так більше ми пройдемо духом світу.
(трохи відходить)
Він:
(читає)
«Перетікає світ з твоїх очей,
Крильми вогню в туман і небокрай.
Не плач, кохана, це дорога в рай,
Вогонь крізь сльози — він мене пече.
Пролито голод атомів на кров,
І не віддати жінку звірові в оману —
Так генії летять через тумани, —
І найясніший геній є любов!»
Нічого не видячи, сходяться на Підпільному всевидцеві-поетові,
наступають на нього.
Підпільний всевидець-поет:
(встає)
Зачекайте, нехай отямиться душа...
(роззирається)
Він:
Не спи, поете, в світі є любов, і ми,
І всі в надії станем жити,
Що тільки лиш поет в останню мить
Зуміє небо прихилити.
Підпільний всевидець-поет:
(радісно впізнаючи)
Було так: ти співав — я говорив?
Я меч мібрівний застромив
У тебе. О, стрімкий прорив!!
І мудрий жар і милосерля дух несе,
Аж біля тебе і мене трясе.
Вона:
(прихиляється до Нього)
Ми відчуваємо...
Підпільний всевидець-поет:
Сюди іде «театр лісовий»,
там друг мій — режисер.
Ось чути голоси.
(Чути голоси.)
Ми разом всі подивимось театр. Даруйте.
(Виходить назустріч голосам.)
Входять Підпільний всевидець-поет і Режисер.
Підпільний всевидець-поет:
Що кажуть нам учителі?
Голос з вищого світу:
Землі — небесне,
Для висот — наземні дії.
Хто що поліпшує,
Нехай ним володіє.
Підпільний всевидець-поет:
Чудово. Яким за краще буть театру
В суспільстві переверненому і невротичному?
Режисер:
Потрібно створити в душі центр майбутнього
і ним
займатись в противагу центрам минулого.
Розпалювати ауру думкою!
Підпільний всевидець-поет:
Так, створити центр майбутнього у серці.
Бо все закладається зчепленнями вібрацій
на різних рівнях: як і що випромінено —
такі події приходять у яву, неодворотно.
Світові нічого не лишається як закладати —
найсвітліше вперед. І зіграти театр світу
в трансформації до Бога.
Головне — де, з ким і як?
Найголовніше — як.
Режисер:
Звучить це нудно.
Підпільний всевидець-поет:
Як усяка теорія.
Слухай, це ж просто.
Це вже не зовсім театр, і не містерія.
Бо психологія і магія в театрі — викривлення
і приховування природних нитей-ходів усепроникнень
Космосу, котрими рухається в с е.
Щоб пізнати все і полюбити,
Треба не засмічувати, а оголювати суть і хід речей.
Тому у всіх справа одна — нескінченна точність
розкриття картини в с ь о г о.
Оце і вся «мораль».
Режисер:
Але потрібні точні п’єси.
Треба, щоб хтось
приніс страховисько живим!
( Продовження цієї поеми 90-го року — буде далі)
ID:
896449
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Епічний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Релігійна лірика й духовні вірші
дата надходження: 28.11.2020 10:27:13
© дата внесення змiн: 28.11.2020 10:44:11
автор: Шевчук Ігор Степанович
Вкажіть причину вашої скарги
|
