Я хочу стати піснею дзвінкою,
Що вище жайвора увись зліта,
Або спущусь у марево ранкове,
Крилом землі торкнусь. Вона ж – свята.
Їй подарую я своє зізнання,
Котре бринить в мені багато літ,
У ньому – мого серця коливання,
Воно диктує дітям заповіт:
«Я не Господь, щоб щастя дарувати,
І не пророк, що знає майбуття,
Я жінка із професією – МАТИ,
З душею, де вмістилося життя.
Тримайтесь купи, діти мої милі,
Вся ваша воля – в вашім кулаці,
Щоб землю боронити не втомились,
Бо жити – не купатись в молоці.
Так є: земля завжди нероб карає,
І за байдужість теж кара вона,
Й дорожчого немає в світі краю,
Де отчий дім і вся-уся рідня!»
6.12.2020.
Ганна Верес (Демиденко).
зворушливі щирі чудові слова... та живіть 100 років 
