Хорошою людиною так бути в світі тяжко,
Крокує вдаль століття,а зло вперед-вперед ,
Злітає вгору чесність,як та журлива пташка ,
Що завжди хоче правди,але зі злом дует.
Хорошим людям нині зривають білі крила,
Їм розум затуманюють соблазни та майно,
Здається ніби чорна хустинка очі вкрила ,
І тільки зло кружляє у світові в руно.
Чому так люд страждає від злих окопів горя?
Чому ми стали жити для себе одного?
Заплакана планета спостерігає в море,
Та сліз не вистачає для смутку усього.
Чому ялинки плачуть узимку,серце рветься,
Зрізають довгі коси дівчатам молодим ,
Тваринок ніжних лихо ніколи не минеться,
Їх сльози ллються тихо,в очах жорстокий грім.
Так сильно світ змінився, так важко в ньому жити,
Єдині добрі душі тут спокій не знайдуть,
За мир ,за щастя ,щирість лишається молити,
За це вони і долю і тіло віддадуть.
Минаються століття,роки вперед рахують,
Життєві струни грають мелодії сумні ,
Життя хороше,чисте лиш в пам'яті малюють,
А добра справедливість лишається в-ві сні.
