Тягнеться поїзд повільно, бо довгий, як гриф,
цупко тремтять його міцно натягнуті струни,
ніч прислухається до бездоганної гри —
гупають ритми, клубочаться звуки отруйні.
В сонному царстві залишилось двійко живих —
втомлені світом, притлумлені світлом і чаєм;
чай провокує на сповідь, а сповідь — на гріх
всих, хто природу гріхів у мовчанні вивчає.
Шепіт лякає склянки, ті дрібненько дзвенять,
тиша заповнена ніжністю до половини,
друга ж частина її — це засніженість над
тими, хто п'є за любов та відсутність провини.
Дихає сон, аж біліє від подихів скло,
наче обмежився світ і сріблиться по краю...
Ні, просто поїзд хитався і ніч розколов
так, щоб на ніч скоротилась дорога до раю.
