Хмари хмурять брови,
Блискавки виблискують чолом.
Птах залізний у людській подобі
Небо підкоряє не крилом.
Двигуном… Чи має на то право?
Але хто йому забороняв?
Коли птах з пір’їною в природі
Також падав й більше не літав.
Але небо, ти хіба не бачиш
Сліз пролитих в землю до ядра?
Не губи залізного ти птаха,
Не губи, земля тебе блага.
Тобі мало моря, океанів?
Це краплина сліз тих матерів,
Які плачуть хвилями з причалів
І дітей чекають з кораблів.
А вони дельфінами у хвилях
Проводжають парус корабля
І на обрії вистрибують до сонця,
І питають: «Як моя сім‘я?»
Чи ти також хочеш затопити
У гірких до скреготу сльозах
Пишні хмари, зорі соковиті,
Як лани, погинути в морях?
Ой, благаю, небочко, не треба,
Цим сльозам не вірила земля.
Не губи птахів залізних в небі,
Не втопи зірковії поля.
Олександр Кармишев
09.01.2021
