Пішов у вічність батько моїх внуків
Пішов, не попрощавшися ні з ким.
Пішов не під фанфари звуків,
Пішов з життя, з якого не повернеться живим,
Прожив як розумів, як було йому добре
Він думав, що так правильно і так живуть усі.
Не бачив і не чув, що кажуть йому люди,
Не розумів як дітям на душі.
Він залишив їм біль і тугу,
Не додане їм батьківське тепло,
Не простягнув їм свою руку,
Не цілував по батьківськи в чоло.
Схилились над тобою дві сирітки
І задають питання, а чому?
Чому пішов і не залишив вістки?
Чому тебе поклали у труну?
Тепер душа твоя над ними
Дивується, чого зажурені вони?
Можливо, ти до них вже ангелом прилинеш
Й крильми обіймеш,
Й з лиця зітреш краплиночку сльози.
