Коли все давить зверху пустотою ,
Ніби в кимось забутій документалці.
Згадай, які люди зараз з тобою ,
І те , що їх можна рахувати на пальцях .
Коли мороз поза шкірою , і темніє усе ,
Вичеркуй із серця те , що набридло.
Йди в пітьму, назустріч тролейбусам.
Вони ж точно їдуть у сторону світла .
Те , що не вічне під світлом місяця ,
Швидко згорає при світлі тихого дня .
Безкінечність - давня сестра Вічності.
І їй вже точно ніколи не буде кінця .
