Вогник свічі відбивався листом пожовклим
В темних очах, мов попіл згорівших мрій.
Він пером заплітає слова, аж доки камінням коштовним
Впаде роса, в якій заблищить новий схід.
І серед сотень, мабуть, ним написаних рядків,
Що їх складав тоді, коли мовчали вуста,
Дівчина, яка любила квіти, тож не плела вінків,
Та босоніж туди, де прекрасна й коротка весна.
Юний митець римував вічність і мить,
Де інших цікавили тільки газети та букварі.
Вони пояснили формулами цілий світ,
Поки він писав, що зір не видно за спалахом ліхтарів.
А під шаром пилу все тьмяніють барви
І листя промережане кислотою.
За стрілами гострих фраз – натільні шрами.
Майже кожна людина – лиш відлунок пісні чужої.
Писав про захід, ними ж власноруч відбитий
Кров’ю багряною по землі. Там воїн востаннє
Погляд підвів до полотна, що сріблом розшите,
А за секунду дихання поле туманом навік заховає.
Про того, хто не знайшов достойної зброї
Проти кинжалу самої долі,
Програв хворобі, не став героєм своєї дороги,
Але зберіг усмішку на вустах і зостався на волі.
Кому казали : «Не існує ліків.» Знову чекати ранку.
А він не наступить; проміння у вікні не заграє.
Рум’янець обличчя небо вкраде на світанку.
Скільки ж за час одного удару серця вогнів згасає?
Писав про почуття, що метеликом з клітки,
А одразу й не покаже істинної подоби.
Таке різне для всіх, в житті єдине, мов сніжинки,
Проте не розтане ні з настанням весни, ні через кілька років.
Його не зруйнує епоха; переможець ще до початку бою.
Воно – сонцем на місці хмар і блиском в очах.
Все начебто в шахмати грає з тобою.
Знаєш, в кінці воно ледь чутно скаже: «Шах і мат.»
Він писав, що «пізно» - то найстрашніше зі слів,
А найкраща пісня – колискова.
Жодною мовою не підкорений шелест вітрів.
Його заглушити навіть одна машина спроможна.
Писав, що нехай не існує драконів,
Мов у казках, їх можливо перемогти.
Він був автором п’єси в світі акторів,
Творив своє тихе мистецтво під чужі голоси.
Його колись не стане. І згасне навпроти свічка,
Та лінія ритму серця все буде витись
Серед написаних ним рядків, що стануть для когось сяйвом далекої зірки,
Яка давно згасла, а досі дарує світло, аби зі шляху не збитись.
