|
«О', Великий Боже, що Отець всьому,
Святий Боже, що своїм вірним являє Себе,
Святий, що все своїм Словом Створив,
Святий, якому природа - подоба,
Святий, що не створений природою,
Святий, могутніший всякої могутності,
Святий, що Вищий височини всілякої,
Святий, досконаліший усього досконалішого!
Прийми жертву подяки серця і голосу мого.
Ти - невимовний, і голос Твій - мовчання,
що викорінює заблуди істинного пізнання.
Зміцни мене, силами наділи та дай увійти
в милість Твою зануреним в морок незнання,
а такі само пізнавшим Тебе будуть братами Моїми,
що вже всі дітьми являються Твоїми.
Вірю в Тебе і голосно за те свідчу.
Підношуся до Життя і Світла.
Причаститися святістю Твоєю прагну,
бо Ти запалив в мені цю спрагу.»
- Давньоєгипетська молитва Тоту
- "Крихітні Ручки"?
Лейло, промовиш для Нас
Маргарити Руффанш слова
на трибуналі останні?
" - Я прокинулася влітку
Сонце Землю вразило, щоб зарядити нас полум'ям
Але руки заздрісні, що свій Хрест на мечах викарбували
Махали таким даром, як факелом, щоб Світло випалити
"Мертвим ми зобов'язані лише правдою"
У хворі Людини простір між нефом оглядаючої,
Я власну пекельну могилу побачила.."
"- Екзистенційної недосконалості.."
"- Ми сиділи, складаючи молитви
з подряпин на лавках дубових
поки кулі відбиваючись від стін святих кам'яних
перед нашим Спасителем лягали у спокої
На дітей наших зневірених у відчаї
Цей Дім Споріднення закрити двері до відлюдності міг,
яка утримує нас у просторах, які ми приховуємо
Але Моє серце палає холодом,
як життя, що полишає очі донечки
Я Мати вмираючих, пилу та розв'язки"
"- Як Пасивність могла обитель мого Отця взяти?
Як могло Ніщо в моєї дочки Життя забрати?"
"- Виведи мене з цієї могили.."
"..- якщо Ти Брама - то чи можеш Ти шлях прокласти?"
"- Вознесися з того хреста.."
"- Свої руки простягни, щоб Я побачила.."
"- Je suis sorti vivant du four crématoire
Je suis le témoin sacré de l'église
Je suis une mère qui a tout perdu"
"- Цей вогонь Твоє Ім'я на губах Моїх випалює,
цей дим Твою пісню в горлі придушує
А тепер нехай смерть Мої легені лінчує
А натомість Я те пропоную,
що залишилось від цього язика спопелілого
О', але без успокоїння
Такого яскравого,
як світло, що світить за Сином
Я крізь вітражних святих стрибаю
та в сад, де Ми вперше почали падаю"
Аморфний
Я біжу, не в страху, не втікаю,
весняна перша теплота тому спонукає
це пробіжка між старими ясенами
під ними зелена підстилка з рясту
легені пахощами заповняє
дурманить, підносить, задушує
різке посилення серцебиття
послаблення, укол
пітьма, біла точка
що росте, швидко
рухається до тебе,
чи це ти до неї - невідомо
через декілька секунд -
це блакитна стіна
з горами полум'я,
що дивляться на тебе
своїми живими вершинами
імпульс
колізія
удар
кімната
з підлогою роздряпаною,
на якій і місця немає цілого
кімната з стінами
в штукатурці опалій,
що більше виглядало мозаїкою
потрібно лиш придивитися,
щоб розгледіти малюнки
кімната стара, але охайна,
прибрана, без пилинки
боковий зір, справа під відчиненими вікном -
три ніби мокрі бочки з обручами поржавілими
поруч з ванною, яка з коричневою водою,
а в ній молодий чоловік зі татуюванням-хрестом,
одна смуга якого обіймала його тулуб кільцем по-грудях
а друга, наче підтяжкою опускалася з лівого плеча до живота
і Я впевнений, що вона йде далі по стегні та по нозі все нижче
і проходячи по підошві стопи повертається назад до плеча
просто на коліні його лівому, яке з рідини цієї виглядає
я бачу цю чорну, пряму смугу
Чоловік носом по-трохи різко повітря втягує,
та все вище голову з кожним вдихом підносить
наче собаці якій щось винюхує подібно
- Друг чи Недруг? - мовить він,
нерозбірливо, через цигарку в роті,
яку тільки губами тримає,
без рук, що у воду занурені.
- Сам не знаєш, амнезія -
що за спосіб рухати розповіддю примітивний.
Хм, ніколи не думав, що станеш таким героєм?
Та так після першого переміщення буває.
Але ти пам'ятаєш те, що було перед Твоїм кінцем -
це найважливіше, це те, що Тебе Тобою робить.
Згодом Все згадаєш, але це не точно,
потрібні сторонні роздуми, маяки, важелі.
Ворон на підвіконні поруч з папугою,
яких ще секунду тому не було скрегоче:
- Ворог, віднеси Його в пітьму,
нехай розлетиться там,
де не наповнює енергія.
Або закинь до Ями,
якщо вже став таким добреньким.
Він не готовий, і ніколи не буде.
Глянь на нього, Він - силач,
той, що бореться проти власних,
людських фізичних можливостей..
- Означає що це,
Старе, не розумієш? -
продовжує вже папуга.
Це означає, що Він ціну Силі вже знає,
і наче "батарейці" зможе Її черпати,
продуктивніше, аніж та решта,
що за існування Земного того не пізнали.
Ось Тобі Його і призначення можливе,
Він зможе принести охололі ядра самотужки
звідти, звідки решта носить естафетами.
Час все розуміє, Час знає, що робить. -
Відклав цигарку на плавучу тарілку,
омив свою голову довговолосу
Наче збирався щось сказати,
але до кімнати зайшла дівчина
Невисока, навіть мініатюрна,
на лиці приємно миловидна
Через що їй можна було дати років п'ятнадцять,
чи двадцять п'ять, а може їй і всі тридцять
Дивна річ ця - дівоча врода
Її сукня.. короткі рукави,
які переходять в білий корсет,
який всіяний чорним горошком,
та нижче продовжується чорною
спідницею-сонцем по коліна..
"Сонце".. звідки Я це знаю - я не знаю
Ні, знаю, Я ходив на вечірні танці,
і на них зараз модно вдягати подібне
Ні..Я не ходив, Я просто знаю, бо бачив
Але там звідки я, точно було не модно
фарбувати волосся у колір лазуровий
Секунду вона простояла в мене вдивляючись,
а потім сказала до ванни підходячи
- Ой-йой, це що це таке?
Я думала про молоко,
сік якийсь або про щось таке ще,
коли наповнити ванну чимось незвичним просила.
- Жінки ж люблять запах віскі від чоловіків.
- Що за дурня? Хто це сказав?
Скільки ж це потрібно для того випити?
Це означало б, що від нього несе, бо він пиячить,
і тому потрібно триматися від такого подалі.
Я бачу тільки дві причини такої любові.
Друга, ще гірша - це дає їй зрозуміти,
що він собі може дозволити дороге пійло?
Ох, подивись, який Я забезпечний,
що Я Собі можу дозволити попивати.
Який в Мене хвіст розкішний глянь
з яким то і літати неможливо,
та і навіть швидко бігати,
взагалі в цьому світі з хижаків
та обмежених ресурсів виживати.
Не потрібен тобі цей хвіст,
якщо Ти людина остання.
Тобі він тільки для статусу і потрібен,
щоб показати, що Я краще за он того,
в кого хвіст не такий шикарний.
Бідна Людина в соціальних компонентах,
нічим не відрізняється від Павича.
Епатаж - статус, соціальний символ
тим ефективніший, чим він нелогічніший
в нераціональній траті на утилітарні потреби.
Обмежені ресурси породжують конкуренцію,
звідки й вже виходить поняття влади.
Мені миліший ось он той запах,
що йде від того незнайомця.
Запах, ахх.. запах рясту.
Може вже познайомиш?
- Я Його не знаю,
та і Він Сам мало що пам'ятає.
І Я Тебе зрозумів, Я цей весь віскі вип'ю,
не буду виливати, не буду ресурси марнувати.
Але ж та баржа затонула з двома сотнями таких бочечок,
ще рік і в них деревина прогниє, і скільки добра пропаде..
- Вони вже пропали давним-давно.
Ох.. подивіться на Його пальці зморщені..
- Так легше було предкам рибину слизьку руками ловити.
І дещо ще такими пальцями приємніше робити..
- Рибак Ти Мій, зібрався на рибалити?
- ..хочу м'яса, хочу червоної риби
- Можна з Тобою?
- Ти ще й запитуєш? -
Він повільно піднявся
в широких плечах розправляючись
високий, худорлявий, ще трохи і хворобливо,
а ще б трохи і атлетично мускулистий, дивний
Дівчина ця йому лиш по груди, по "перехрестя"
Вона задирає свою голову синьоволосу,
щоб лиш побачити підборіддя
схопивши її за талію, він її підняв
на рівень свого лиця, наче пушинку,
притиснув, і тримав її так в талії обхвативши
одною тільки вже правою рукою
- Ну і що Ти наробив?
Де Твій любисток різкий, терпкий?
Від якого в носику аж свербить. -
І Вони дивились в лиця одне одному,
та наче радячись перешіптувалися
Він тримав її за шию вільною рукою,
а вона все його лице звільняла
від пасм чорної чуприни мокрої
Її повислі ноги схрестилися
та одна об одну терлися
І виглядало це все так,
як прелюдія до чогось інтимнішого,
що мені стало до нестерпності незручно
Він Їй усміхнувся та до мене головою повернувся
- Ось чому Я не люблю тут бувати,
бо всіх "Новачків" сюди закидають,
якщо Хтось тут присутній,
якщо хтось тут буває.
Та і тільки тоді Він це робить.
Хрон хоче, щоб в Кожного був "наставник".
Послухай ж. Від Мене не діждешся Любові,
Довіри та Поваги, таким і Ти Станеш -
Продуктом Мого не "навчання",
а простої зі Мною Присутності.
Запам'ятай.
Кожен соціальний вид об'єднується
ради спільного добутку ресурсів.
Утопія - це війна, де те,
скільки сил я вкладу в роботу - стільки й отримую
воює проти того, де все конечно добуте
ділиться порівно між усіма, хто те добував,
не зважаючи на те, хто окремо сил в те вклав,
а тому така політика особистий ріст не стимулює
та самовіддачі у пропонованому випробуванні.
А без прагнень індивіда - не росте і спільнота.
Вони трудяться ради валюти,
інші заробляють валюту, щоб трудитися.
Це війна свободи, де немає Ідеї "по замовчуванню"
проти Ідеології, яка так, звільняє тебе
від екзистенційних роздумів "Для Чого?", "а Навіщо?".
Через що в Неї Вірить більшість так легко.
В Ту Надану спільну "Ідеєю, Місію",
в якій сумніваються Одиниці.
Тому потрібно Їх Вбити.
Вбити десятьох із кожної тисячі,
щоб решта жила однаково посередньо.
Забрати в Людей думки похитуючих Їх, ту віру
де ті десятеро були б можливо найзаможнішими
до вкладених в добуток сил відповідно,
а решта з кожної тисячі - жили б
по спадаючій піраміді все бідніше.
Вбиті - це ті, що були проти тих,
що добуде навіть не ними самими розподіляли.
Тих, що робили себе заможними сили не потративши.
Вбиті - це ті, що намагалися зробити культуру Багатшою.
"Різнобарвною", бо це допомагає Їй Вибрати і рухатися
Загалом в правильному і бажаному напрямку.
Бо Культура багата - коли поглядами різностороння.
Це війна Павичів, які хвіст Свій власноруч Вирощують,
проти Павичів, які для Свого хвосту
вищипують пір'їни з хвостів чужих.
Себе прекраснішими роблячи,
а решту просто Однаковими.
Підтримуючи Свою таку Дію,
тим, що так і Потрібно для Спільного блага.
Тим, що реалізація планової Ідеї,
має передувати бажанням індивіда.
Втілення Ідеї і має бути Їх ціллю єдиною.
І Вона передує, якщо те відчувається,
як "Щось Новим, Великим", а тому - Екзальтоване.
За ідеологами такими стоїть Їх власна лінь,
Пасивність, а тому в "поділеному" Вони бачать те,
що Вони ніколи не добули б самотужки.
І такий "Поганий" приклад має бути завжди.
Інакше така "цивілізація" - стерильна.
Це Твоя Місія - творити Культи, Творити Ідеології.
Які різні в Символах, але Всі в Одній Ідеї.
Проти яких люди так люблять боротися,
бо тільки тоді Вони живими Себе відчувають.
Коли бачать, "що В Них є",
і що Вони можуть втратити. -
Сміється, і продовжує.
- Але це все не має значення,
бо Вони в Цій Точці Всі Мертві.
Так що таскай мертві, важкі,
залізні, холодні Ядра й надалі.
Ради Доби Людства Золотої.
Ось і урок Мій Тобі перший.
Так. Ти Вмер. Ти мертвий. -
Поцілувалися голодно, ненаситно
і тієї ж миті зникли, розчинилися
І Я стою посеред тієї ж кімнати,
але вже тільки Вона перемінилася
Вона тепер зі стінами золотими,
Я стою на підлозі срібній,
і не можу поворухнутися
ноги наче віднялися
Це не Моя мова рідна була,
якою Вони розмовляли,
але Я все зрозумів
до єдиного слова
- What the F**k?
І Я біжу, вибігаю з цієї золотої цитаделі
повз стін, що застиглим золотом стікають
тут і там долоні і пальці витисненні на них видніються
Біжу, і бачу бублик в небі на вулицю вибігаючи
Він неба третину займає, Він з долоню шириною
Він за південний горизонт під гострим кутом заходить
Я бачу перед собою шахову архітектурну інсталяцію
Мені не вистачає кроку одного,
щоб переступити з клітини на клітину
тепер вже і Я задираю голову,
щоб розгледіти лице Короля чорного,
що в довгій мантії та гостроверхій короні
тримає опущений меч перед собою
тепер вже і Я задираю голову,
щоб розгледіти лице білої Королеви,
яка діадемі та в шовку на тілі з виду мокрому
лице Королеви розглядаю, яка мат Королю поставила
та руки долонями до неба до нього ледь простягнула
в кут Його власний собою загнала
своїм вершником з воїном підстрахована
Ні, це не інсталяція, це - Гра реальна,
бо по бокам від поля вибиті фігури стоять
але ця гра тоді не для людей, а для гігантів
І Я біжу далі по траві зеленій, підкошеній
до смуги з ялин вікових, високих
Вони скриплять старими стовбуровими
Вони наче розмовляють одне з одним,
поки Я повз них пробігаю
Вони стікають мутними сльозами
Вони серед місця дивного цього,
що у вічному штилю пізньої сухої осінні
чи не єдине разом з травою за Життя з нагадувань
І Я біжу вже по пагорбах в траві сухій, старій
не знаючи, що на мене чекає за схилом наступним
новий ліс, новий чагарник, нова долина пересохла
Біжу та там і тут бачу поодинокі бутони конюшини рожевої
Вибігаю на пагорб і бачу за горизонт простори спустошені
з каменя, щебеню, піску та пилу темно-бордового
І Я біг по них за Собою пиловий хвіст залишаючи
біг зі стрибками в довжину,
а в польоті летів стрілою закрученою
приземлявся та біг ще швидше знову
Собою розбиваючи всі нерівності на шляху
Біг, а Сонце на півночі все в Моїх венах кипіло
Біг на південь поки воно не заходило
підстрибував в гору так,
як застрибував у висоту на перешкоду
та злітаючи бачив цю планету чорну
- Де Зорі?
Стан погіршується,
шкіра тріскається і починає лущитися
шкіра тріскається і починає лущитися,
тріщини розходяться плоть оголюючи
Стан погіршується,
Живий Я, але померлий
таке спустошення не священне
таке спустошення не священне
І Я падаю, метеориту подібно
вдаряюся та кратер створюю
і лежу Я скрученим в ньому,
наче в материнському лоні
- Мамо, за розчарування мене вибач
Я так Тебе сильно любив,
і ніколи за це не говорив
"- Втрачені душі стикаються,
щоб знайти все незрозуміле
Все, що втрачено,
воно тут, на землі.."
"- Мене не знайти"
"- Мандрівник,
Мене не знайти
Овіяний таємницею;
обличчя, якого ти не бачиш
Я є загадкою незмінного"
"- Мої вени, дерева, а серед них,
Я зрозумів, що все це синхронізовано,
що все це синхронізовано.."
"- У глибині ночі,
де загублені душі зіткнулися
там ти мене знайдеш,
блукаючи нескінченно"
"- Нічні почуття.."
"- ..влаштовуйтесь
Я падаю у вас все глибше,
і не можу прикидатися більше"
"- Я вже не знаю, де я перебуваю,
Я кожні відчинені двері зачиняю"
"- Розірвіть на шматки цей розум стомлений!"
"- Так, заглуши мене,
бо Я сумнівами сповнений
Може, Я спалю, можливо,
Я ніколи не навчуся"
"- Відключіть, пригадайте"
"- Я відключаюся"
"- Я себе загубленим відчуваю,
і це як "Окей" відчувається
все ще темнішає щодня.."
"-..Дня!"
"- Утопіть мене!
Заглушіть мене!
Утопіть мене!"
"- Нічні почуття.."
"- ..влаштовуйтеся
Я падаю глибше, гнуся і ламаюся"
"- Я не те, до чого рухався розпочинаючи,
але ще стільки всього можна зрештою знайти
Можливо, є спокій у загубленості
Може інколи боляче вдома бути
Може інколи боляче вдома бути.."
"- Мене не знайти!"
Я обітнувши цю планету,
яку Землею не хочеться називати
прибіг назад до цього маєтку
зі "сходу" до саду в гіллі голому
де поміж дерев лежала кам'яна сцена імпровізована
і четверо музик, що булу вдягнутими дивно постарому,
які стояли на ній, а лицями до барабанщика півколом
Я почув Їх ще здалека, як чистий спів перекривають вигуки
Секунду Я бачив, як слухав Їх Хтось в туніці світлій
Він стояв спершись спиною об горіх старий
Хтось, що все розглядав сиву голову опустивши
свою долоню, довгі пальці врізані зморшками
А перед сценою, сиділа та чарівна дівчина
спідницю колом навколо себе на траві розкинувши
- Присідай, - сказала вона дзвінко
Вони вже цю пісню відрепетирували.
Зараз буде маленький перфоменс.
Я хотіла Тобі з нагодою сказати,
що людського Життя замало,
щоб когось достойного знайти
та в спільному з ним існуванні Його провести.
Це одна з причин сумних, чому Ти тут, Бездітний.
І ще одне, не сприймай Його серйозно.
Він боязкий, але маніпулятор чудовий.
І для того Йому достатньо
лиш Твоє лице прочитати.
"- Я - розрив в гравітації,
Істина всесвіту -
це Моя реальність.
У дрейфуючому просторі,
де все темрява підходить
Я за страх могутніший!"
"- Колапси за обрієм -
тисяч зірок руйнації
Висвітлюють хто ми:
Без рушія
Без напрямку
Очистити
Моє сприйняття"
"- Пливи
Крізь розрив між небом та океаном
Пливи
Знайди спокій, який утримує твій світ у русі"
"- Вдивляйся в обличчя Сонця
Він розплавляє оболонку воскову,
щоб показати світу, наскільки Я рихнувся:
Без рушія
Без напрямку
Очистити
Моє сприйняття"
Світловолосий, який чистим підспівував
задивився очаровано на крони оголені,
що почали розпускатися листям лагідним
наче від долонь до них протягнутих,
того, з ким Я мав вже нагоду бачитись
того, що не співав, а більше вміло кричав
того, що єдиний був тільки в одних штанях та босим
Чотирирукий, синьошкірий, лиця якого не було видно,
щось видихнув єдиними губами не прикритими
Щось блакитне, щось свіже та приємно прохолодне
"- В Моїй голові пустеля
і Оаза в Моїх мріях,
де просвічуються жилки листя
та висвітлюють бриз.."
"- Я буду тягнути своє єство
До межі породження
Ніколи ще, ніколи без діла
Відірвіть мене від спіралі нескінченної"
"- Пливи
Крізь розрив між небом та океаном
Пливи
Знайди спокій, який утримує твій світ у русі"
"- Загублений у дрейфуючому просторі,
де переплітаються дні збурені
І все, що я бачив так ясно,
розчиняється в цьому танці"
Пісня наче закінчилася,
але той, що кричав постійно
до нас, двох, єдиних слухачів
повернувся та на обидва коліна опустився
ні, він опустився тільки для одної Неї
і це стало відразу зрозуміло,
коли він проговорив наступне тихо
"- Мені потрібно бути приземленим
Але плити рухатися продовжують
Тож Я своє місце все шукаю
де цей простір дрейфувати припиняє"
Піднявся, та комусь
до нас підходячи кивнув ледь
Комусь, хто наче позаду нас
Вручив своїй дівчині мікрофон,
та на Її місце по-японськи присів
Вона зійшла на цю сцену,
що була кам'яним пластом пласким
який був добре відшліфованим
Вона підійшла до музик,
зробила реверанс для них
Вони їй усміхнулися,
та всі по черзі закивали
зустрічаючи її поглядами
Та почали щось разом обговорювати,
ноти і мотиви грати та перебирати
- Це на довго, але варто того Воно.
Я люблю дивитися і милуватися,
як Вона займається чимсь просто. -
Видихнув, так, наче сил набирався
- Жінки, Жінки прагнуть бути Музами
всього лиш для когось Єдиного одного
когось, хто б оспівував Їх вроду
вроду, якою вона б там не була
і те оспівування куди гучніше,
куди милозвучніше, куди обожнюване
коли він Себе невідповідним відчуває
деякі це, просте, але сховане розуміють,
і спеціально для того шикають такого "не дуже"
головне щоб люблячий, добрий, справедливий
Бо в Жінок, в них є розуміння по замовчуванню,
що інколи пофарбування за саму річ красивіше
Розуміння, якого немає в чоловіків,
для них все ще Обгортка головніше,
так, це жорстоко, але правда,
і тоді клюнувши на зовнішність -
вони розбиваються, розчаровуються
пізнавши Розум, Дух, Свідомість
Але доброта породжує довірливість,
а невідповідність - ревнивість.
Ти ж напевно читав "Отелло" в школі,
тоді знаєш до чого така суміш призводить.
Я ж бачу, як ти на Неї дивишся,
і Я вже ревную, але разом з тим і розумію,
що на Неї дивитися не очаровано неможливо.
А Вона добра, така постійно відкрита та усміхнена -
не буде до Тебе бездушною, в Неї легко закохатися.
Але Вона взаємністю Тобі не відповість,
бо знає, що Незнання психології - до бід призводить.
Знає, що партнер нинішній виставляє для тебе планку.
І як Ти взагалі посміла ту плану перебивати,
а ще гірше, як хтось посмів Свою плану в порівняння підставляти.
Та ще знаючи, що Твоя планка нинішня ще стоїть,
не впала та вже просто для порівняння лежить.
Але все може повернутися куди гірше,
коли Ви це все Обидвоє усвідомлюєте,
але все рівно Одне в Одного закохуєтесь,
просто бувши Собою, просто разом час проводячи.
Бо Сили за Розум глибше поховані
постійно для Тебе "кращу партію" шукають.
І Находять, не слухаючи волаючу Свідомість,
яка розуміє, що вибудувати чуттєву відвертість нову,
яка являється "планкою" для Цієї навряд чи буде змоги,
а якщо і вийде - то виявиться, що Та "відвертість",
яка була до Цієї на рівень Вище Тої,
яку Ви наче вже так важко вибудували.
Тоді і Зрозумієте, що Неможливо
бути відвертим Повністю ні з Ким, і ні в Чому.
Відвертість яка була в Тебе незмінно-постійною,
перебивається "чуттєвою-відвертістю" хвилинною,
яка, так, яскравіша, але ніяк не безперервна.
Перебивається Точкою запікання,
яку виставляє партнер нинішній,
та опускає, якщо він вже колишній.
Підшукай маленьку дівчинку
Та на лад свій Її виховай,
щоб Вона Тебе потім змогла ощасливити.
Це ж така насолода незрівнянна -
за юним створінням Споглядати,
принади Душі якого розвиваються
одночасно з принадами тіла.
Що за Щастя самому Їй Світ показувати,
Суспільство, захоплюватися Її зауваженнями.
Готувати для Неї прості, але вишукані страви.
А самому при Ній їсти каштани смажені.
Які Вона на дріб'язок з милостинь купляла.
А Ти будеш пояснювати таку дію свою,
тим, що хочеш хоч ледь відчути,
те, як Вона жила і що переживала.
Слідкувати за першими проблисками Її Почуттів.
В Неї Свої переконання Вселяти.
Одним словом, створити створіння
всесильно та цілком Тобі віддане.
Чимсь пахтить, віддуваєш запах?
Пахтить та посмердює інцестом,
педофілією, загалом розбещенням.
Але якби не інцест через відстань
в людей було б більше предків,
аніж взагалі на Землі всього людей жило.
Тому не вибирай дитя, дитину,
яка буде сприймати Тебе за батька.
Вона вже має дещо за жорстокий світ розуміти,
щоб на контрасті в Тобі добро розгледіти.
Та і не вибирай юну дівчину,
щоб Душею полюбити Її раніше,
до того, як закохаєшся в обгортку.
Вона стане Єдиною квіткою квітучою,
для Твоїх посохлих почуттів зачерствілих.
Вона буде натягувати на Тебе Свою усмішку.
Не боячись Твоєї гримаси сумної та сурової
від якої ровесниці Твої в Страху розбігаються,
бо проробляти важку роботу щоб Її добути,
ту Усмішку Вони не хочуть,
підсвідомо знають, що не зможуть
Вони легкої Здобичі шукають,
яка дасть Їм все та відразу.
Знову ж таки, не Всі такі,
Деякі це розуміють.
Розуміють цінність Ваги
Почуттів до Себе здобутих.
Немає бідняка, який би не міг допомогти іншому.
Немає короля, який допомоги не потребував би.
Їх там мільйони, таких дівчаток осиротілих.
Знедолених, що від простого порізу, гнилого зуба
і зараження крові, або застуда в муках повмирали.
Ні, Вона "не з таких", в Часі загублених.
Вона - Дитя Всього Людства, а не людей двох.
Тобі ще скільки всього належить дізнатися.
Але те - не моє завдання, те, виключно
Твоє бажання самостійного пізнання.
Мені ж належить тільки розказати
за Твої нові сили і зрозуміти дати,
що їх краще не використовувати.
Ні, не використовувати необдумано,
по-дурному, в злобі, в гніві.
Тепер Ми дійшли і до найцікавішого.
До подорожей в Часі.
Подорожі в Часі..хм.
Позбудься тіла, Ти, Єство Твоє -
Ти точка поза гравітаційної взаємодії.
Рухаючись Нею - Ти рухаєшся в Часі,
не в Просторі, так що без різких рухів.
Хоча, це всього-на-всього лиш "початок",
бо Ти не зайдеш так далеко таким способом.
Він тільки для споглядання та і підходить.
Тобі знадобляться так фактичні роки,
тільки, щоб перенестися на один Еон.
А звідси до Людей Їх сто сорок три.
Хм, а може і більше, не Знаю,
бо переміщення поза Часом -
Вони інтуїтивні, ті що основані
тільки на власному Твоєму досвіді.
Вони в керуванні Чорною Спіраллю -
персональні, підсвідомі,
Важкі та Легкі в Одному.
Там немає за що схопитися,
це чорна нитка на чорній котушці,
що в чорній смолі втоплена.
І Ти Її розмотуєш і намотуєш,
постійно, навіть коли нічого наче і не робиш.
І не знаєш, скільки вже розмотав з котушки
та на Себе намотав - значить прорухався в минуле,
чи скільки вже з Себе розмотав та на котушку намотав -
значить прорухався в майбутнє.
Але Ти точно відчуєш це накручування.
Але і не хвилюйся, те, як ніщо виснажує,
Тебе обов'язково звідти знесиленим викине.
Хтозна Де і Коли, але Ти ніколи і не загубишся,
якщо просто будеш постійно на котушку розмотуватися.
Опинишся Тут, а може в Пітьмі, - Сміється.
- Колись зрозумієш, що це на Всіх нас чекає.
Мовчазний Герой, що в Мріях Володарює Всесвітом.
Скажи, що Всесвіт той давно охолов і не рухається,
завмер, ні - Вмер, зручно чи не так?
Ось Чому Ви - всі "Новобранці" тут,
бо як би довго Ти у Смолі не пробув,
"назад не мотав" - все ще появлятися будеш Тут,
знову і Знову, наче і не змінилося Нічого,
і Тільки потім в пікосекундах Двох Секунд останніх -
все почне загорятися та до Тебе стягуватися,
і нічого Знайомого не буде впізнаватися.
Зоряні скупчення для того - Твої Маяки.
І після секундного Злиття з Андромедою
Їх стане більше куди, повних Зорів блакитних -
це буде Галактика вже Незнайома, Чужа, Інша.
З досвідом, Ти зрозумієш, як Вони рухаються
у просторі, що стискається та розширюється,
щоб знайти Сонце охололе, у Просторі зупинене
поруч з Яким будеш без страху у Спіраль пірнати,
та рухатися Сюди стрибками не боячись в Пітьмі опинитися.
Але для Чого Тобі Сюди Повертатися?
Тільки, якщо хочеш з Кимось Зустрітися?
Чому Всі час від часу сюди повертаються?
Заради мовчазних діалогів з Собі подібними?
І з Досвідом, Тобі і Сонце стане не потрібне.
Ти будеш знати в точці якій зануритися,
щоб Воно Саме рухом Своїм
через певний Час перед Тобою з'явилося.
Тому Чим пізніше Ти подорожам навчишся -
тим для Тебе самого краще виявиться.
Тим краще Ти станеш Підготовленим.
Тобі потрібно на Трон м'ясний всістися,
тоді Ти зможеш в Моїх словах упевнитися
на ньому возсідаючи, і Духом мандруючи.
Але перед Тим будильник в цьому домі знайди
та на п'ять хвилин вперед заведи, в руках Його держи,
Інакше знесилишся, і вже не встанеш.
Це завдання для Тебе моє перше.
Для Якого потрібна Безформність,
інакше будильник в атмосфері згорять.
Тобі потрібно Його в Собі нести
бувши Аморфним, щоб вберегти.
Тоді ще й назбирай тих бутонів,
які Ти на полях сірих бачив точно.
Поклади Їх в герметичну посудину,
в фарфоровий чайничок з кухні,
щоб Їх В Собі не зім'яти.
Та до Тору лети, одиноку Таверну найди,
і Геї його віддаси, Її і так велике Щиросердя
Завоюєш, особливу прихильність отримаєш.
Ах-хах, так, Трон і Таверна на Тору,
який Ти нарікаєш "бубликом".
- О', Боги в Тебе думки ні одної,
каша одна, забагато інформації.
- Так, - Він продовжив.
І нехай не дадуть Тобі Боги
читати думки навчитися.
Бо це прокляття від Самоти.
Я вперше так багато говорю,
тільки й Тому, що Відчуваю за Тебе
невагому Відповідальність.
Хоча Мені здебільшого Все Одно,
Мене не Вчив Ніхто,
але в Мене була Супутниця,
з Якою Ми вчилися на помилках Разом.
І "Ні", це - не Вона,
ту Я по-дурості загубив.
Сам Собі Подарував.
І Тобі таке не грозить,
бо Я Став таким ще за Життя.
Так тримай тоді правди ще.
Хочеш стати Втіхою передостанньою,
для Тих, що поза Часом в Смолі томитися вирішили
В передчутті розради від розповідей
Від Дітей Своїх Померлих?
Як вже Ти міг зрозуміти -
Тебе дочікуватися не Стали,
бо Були Вже Наперед Розчарованими.
Або Вони наче Знали, що таким чином
передають Тобі Свою Вічність "мнимую".
Хоча Їм за такий "исход" Заборонено Говорити.
Так що, хочеш стати Їх Зорею взір фіксуючою?
Цієї Почесті тільки найсильніші з Нас вдостоюються.
Так, Вони повмирали вже давно Всі,
як Тварини бездушні,
але Ніхто не забороняє
Надію Надати.
Невже Ми Боги Недолугі
не Владні бути Богами,
яких в Надії придумали?
В Мене і насправді ні думки,
Я крім того мало що знаю в космогонії,
Так ще й Його слова останні деморалізують.
А Він лиш в Мене вдивляється
Своїми темно-синіми очима
та щось жестами показує,
і Я не витримую і запитую
"Що це означає?"
А Він у відповідь
лиш реготати починає,
та не зупиняючись поясняє
- Це означає:
"Ти німий чи глухий?"
на Моїй Мові Рідній.
Я - Відар, Я - Тот, Я - Нінурта, Я - Агасфер.
Я - Голос на вітру, що Тиранам Ідеї нашіптував.
Підведись та Встань зі Мною поруч Ти,
та Свою Долоню на плече моє поклади,
і Очі закрий, бо Я хочу Дощ Твій відчути.
"- Теплий дощ пройшов всюди,
Пролився на весь світ..
Змивши наші гріхи геть
Сльози, що душу очищають,
та біль полегшують,
Дощ відродження"
"- Дощ відродження,
Стікає по моїй шкірі
Ніяких переживань
не збереглося в моєму серці
Дощ відродження,
Змиває спогади
Мого минулого зреченого
і Я виклик дню кидаю"
"- Я відпливаю в море змін..
Підкорюючи нові землі,
Узбережжя нових пригод
Невідомі завдання, невідомі страхи..
Краще аніж тут залишатися
Я залишаю позаду весь світ..
Дощ відродження"
"- Дощ відродження,
Стікає по моїй шкірі
Ніяких переживань
не збереглося в моєму серці
Дощ відродження,
Змиває спогади
Мого минулого зреченого
і Я виклик дню кидаю"
"- Якщо приєднаєшся до моєї подорожі,
До вимірів нових..
Я візьму твою руку,
щоб змінити твоє життя.."
"- Дощ відродження,
Стікає по моїй шкірі
Ніяких переживань
не збереглося в моєму серці
Дощ відродження,
Змиває спогади
Мого минулого зреченого
і Я виклик дню кидаю"
Тоді Я плакав,
а на вечерю була тушкована форель
Я злітаю, очищення відчуваючи обгоряючи
Бачу, як повільно крутиться планета під ногами
обертаючись спиною до Сонця і в пітьму дивлячись
Я пізнав те, від чого добрі люди по ночам ридають
Дивився в пітьму, і Бога там не було,
Ми назавжди у цій холодній задушливій темряві
І Ми одинокі, проживаємо свої життя,
тільки тому, що більше робити нічого
Родимося з небуття, вирощуємо дітей,
таких ж бідних та стражденних
тільки тому, що в них єдине забуття
в сліпому бажанні, що передує волі,
що наче, як потуги спраглого до води,
як бажання потягнутися застояних м'язів
"напиваємося" і тільки потім думаємо,
що зробили та що тепер робити
намагаємося підготовити до того,
як можемо, але не завжди виходить
до Людського найбільшого задоволення -
що інша, чужа, наче цікава людина,
близькість з нею розумова і тілесна
самореалізація-самозабезпечення -
яка і веде постійно до всього цього
до причини, що за потребою прихована
і Ми напиваємося та потягуємося
мремо і назад в небуття повертаємося
Нема нічого, окрім цього гіркого
Буття красивого - бо випадкового
В ньому немає законів, сенсів,
окрім тих, що ми самі собі надумаємо
Цей світ існує не по правилам надприродних сил
Не Бог вбиває дітей, не фатум рубає їх на м'ясо,
і не доля згодовує те м'ясо собакам
Не боги роблять Світ таким, а тільки Ми - Люди
В спробах власне буття хоч якось полегшити
Спроби від яких Ви і занурили голови у писання
Бажаючи побачити відразу істину - гору,
з якої Люди відколупують по камінчику -
правду, підтверджену фактами
рівних прогресу наук і понять
Бо Людина це - Дух і Матерія
Матерія про яку ви забуваєте,
бачите вищими себе вже за неї
Ви читаєте рядки не розуміючи,
чому зрублене для них дерево,
яке створене Богом,
тягнеться до Сонця,
що таке фототропізм?
Хто такий Проконсул?
І чому Він з дерева зліз
поборовши Страх незвіданого,
тільки заради того, щоб вижити
Поки Інші у благополуччі
по деревах стрибати залишилися
Так і Ви все ще незвіданого боїтесь
Ви в Страху, Невідоме Страшить Вас
Випадкові генетичні мутації в поєднанні
з безпощадно боротьбою за виживання,
яке тільки найкращим представникам
дозволяє плодитися - являє собою
беззупинний процес оптимізації..(?)
Знання невідомого, Магію можливою робить
Все детальніше портрет Бога вимальовує
Та образи ілюзорні примітивні та надумані,
які навіть Богам споглядати в сором
світлом тим Прометеєвим випалює
Сліпими Вони вже бачать небесну благодать
Невідоме, яке робить Світ прекраснішим,
коли Ти хоч ледь розберешся і зрозумієш,
як він працює, яка хитка система,
тендітна і ніжна, якщо кимось і створена -
то це і справді має бути Бог,
але не той, Ваш - маленький,
що навіть не Ідол,
а Культ божевільний
А Мій - Великий, "∞+1"
Якого Я Пізнаю,
бо Я - Один
Але цей Бублик,
Він притягує магнітом,
тяжіння нестерпиме
я падаю на коліна,
Воно притискає мою голову
Супротив неможливий
Я притиснутий,
розпластаний
- Як тут стояти?
Як тут ходити?
(- Підіймайся,
Минуле не виправити,
тільки і майбутнє будувати
з минулим в наглядний урок
Настав Твій Час,
Час підійматися
Час Героєм ставати,
Сміливцем, які були,
які є, і які ще будуть
Час Тобі Піднятися,
щоб боротися, відкривати,
Час Тобі пізнавати та любити
Зцілювати та перемагати
Твій Час Настав
Підіймайся, Сину)
Мої руки, сухожилля,
Мені потрібні кінцівки,
віджимаюся, щоб вберегти,
те, що тримаю під грудьми
віджимаюся так,
як робив це з гирями на спині
підіймаюся, так, як робив
це зі штангою на плечах
підіймаюся раз, два, три рази
Я не відчуваю втоми в м'язах,
але Я відчуваю задоволення
від подолання цієї ваги
ілюзорної та надуманої,
перешкода лиш в голові
та в сухожиллях,
яких Я не маю
спиною до Землі та Сонця - Я ступаю
до чорного горизонту не осяяного
повільно, та все швидше по Тору цьому,
що з Землю товщиною та шириною,
а з сотню Земель в протяжність кільцеву,
що наче цементом з лави і гальки
були з'єднаними між собою
Я ступаю, і над горизонтом чорним
все вище з темного дзеркала диск здіймається
Він блищить, Він Тор позаду себе викривляє
та навколо себе арку коричневу створює
коричневу арку, що виглядає вже як брама,
кругла брама, коли Вона в Мене над головою
"Увійди" - Вона просить, Вона манить
Йду, біжу, тепер Вона вже за спиною,
тепер Я вже бачу Землю та Сонце
Я біжу, цей Тор спіраллю оббігаю,
Темний дзеркальний Диск - Сонце,
то за спиною, то перед очима
лиш мертва тяга під ногами постійно
як на Ньому знайти Трон розміром з гору,
і під куполом кисневим блакитним ту Таверну -
це в прямому сенсі "голка в копиці сіна"
- Ні, це все неправильно,
невірно, неможливо.
Втрачені пропагандують Релігію, як Істину
Істину незрозумілу, сховану десь між рядками
Пихаті, Вони вже бачать Себе особливими,
забувши про лицемірство та рівність,
яку вважають вже не вартою урахування,
якщо Ними скільки вже більшого
з рядків надумано та натлумачено
Втрачені пропагандують Релігію, як Істину
Забувши головну Істину, Віру в Незнання
Віру в незнання, яка і є Великим Планом
в Любові до Нового та Невідомого
і більше ніякої Істини Я там не знайшов
лиш Незнання, якого не варто боятися
Незнання, що дивиться на Тебе з пітьми
Незнання Світу, яке породжує страхи
Страхи, які насміхаються над нами
А Ми у відповідь насміхаємося одні над одними
Бо Ми і є Світ, який точно відчує і почує
Буде кричати і просити не робити, не рубати
Буде молити у Бога якого тепер вже бачить,
але який так само буде глухим та сліпим
Самозакохані Окультисти
Осяяні власною "особливістю",
що сприймають Істину в просуванні Моралі в маси
такої потрібної для представника виду соціального
вже чимось примітивним, не вартим урахування
Чи станете ви мучениками?
Для тих, хто не "читав"
Заради тих, що Вашої "Істини" не побачив?
Коли прийде час чи станете ви мучениками?
Бувши переконаними в істині на своєму боці?
В Великому Плані, в якому "все не дарма",
в якому судячи з ваших тлумачень
Хтось щось вам за праведність обіцяв?
Чи позбавить він вас страху раціонального?
Що на кшталт рівно безумству,
чи знаєте ви ціну самопожертві?
В якій Добрі Люди Мають Вмирати
Вмирати бувши несправедливо осудженими
Тими, що в Страху змін, з якими падають корони
"Мертвим ми зобов'язані лише правдою"
і Мученики, Вони Знають Ціну Правді
та Все дарма, якщо у прикладі впевненості
Ви власну величність знаходити
Якщо у прикладі любові до ближнього
Ви самозакоханими становитесь
Якщо у викупному гріхи Розп'ятті
Ви лиш безсмертний дух бачите,
а не прощення і стимул вільно жити далі
відпустивши помилки гріховні вчорашні
Жити без Страху за незвідане завтра
Людям потрібен Приклад, Поводир
Бог, Ідол, Покровитель
той, що знає, що робити
якби не слова тієї Жіночки
з таверни де можна дихати
в Мене не було б цих роздумів
дурних, злих, ненависних
а Вона лиш сказала,
як Всі тут - зарозуміло,
та настановляючи:
"Герої сильніші поодинці
Тоді за ними йдуть тисячі,
бо люди бояться та страшаться
самостійно приймати рішення"
Ваша релігія - стагнація і консерватизм,
страх відкриттів, які "що?" "похитнуть вашу віру"?
Вона настільки хитка, нестабільна?
Страждання Йова тому не приклад?
Чи не приклад не втрачання Віри в плані,
який передбачає Нерозуміння тотальне?
Де навіть Чисті Душі безгрішні Дитячі
мають розплачуватися за гріхи батьківські?
Чи Ви в тих рядках нічого не шукали?
Стоп, досить, достатньо, досить
навіщо я сів, навіщо я сів, Навіщо Я Сів
Стоп, досить, достатньо, достатньо
бо люди дуже повільно змінюються,
вони до останнього тримаються
за своє суб'єктивне ідеалістичне сприйняття реальності,
яке робить Світ не таким жахливим, хоч ледь терпимим
Так, можна змиритися з тлінністю тіла,
але ж зі зникненням разом з ним і Духа -
ні, неможливо і нехай живуть праведно,
якщо Їм це допомога боротися зі стражданнями
Але ж це так недолуго, неправильно,
коли Їх "праведність" походить
лиш від бажання безсмертя духовного
Велика Скорбота після пришестя буде
і ваші церкви Нечисті згорять першими
"- What will become of their colony?"
Так, Я сам того і не зрозумів, як став
Йому подібним, продуктом Його оточення
Я став жорстоким, все-ненависним,
повним сил, які краще не використовувати
Для чого Моїх батьків затягнули до смоли
з вибором без пропозиції і запитання?
За Мою особливість
чи особливість того,
що саме у ванні омивався?
Для чого Мені дали це усвідомити?
Щоб Я був злим через надану і
забрану можливість розкаяння?
Ілюзія. Брехня. Лукавість.
Мене немає в минулому,
Я сам себе і своїх батьків
не можу ніяк знайти
Бачу лиш своїх дідусів та бабусь,
які зустрілися, але дітей так і не мали
хоч як і не намагалися
В них вічне життя,
про яке вони ніколи
і не здогадаються
Все заради чого?
Заради Мене "особливого",
несвідомого кардинала?
що все життя не знав,
що робити, не метушився,
виходу у плодінні не шукав
після втрати коханої,
яка тепер без мене жива
Кохана, яка Жива,
бо ніколи Мене не знала
Жива, і Щасливий Я
Ось вам і надприродна духовність,
яка не стане основою для Релігії ніколи
все занадто заплутано,
щоб стати "масовим" чимось
все занадто жорстоко,
правдиво, несправедливо
- Ні, це все неправильно,
невірно, неможливо.
Тут є якась помилка,
незрівнянно велика.
Ні, Я бачу зорі, три зорі
Що не зорі, а скупчення
Варто лиш підлетіти
Лиш трохи, Вони близько,
Вони тьмяні, майже чорні
На найяскравішій хтось є,
Хтось наче молотом об неї б'є,
Я Відчуваю коливання,
які від того розносяться
Коренастий, міцний старець
в безрукавній довгій сорочці
під пояс, що мотузок в талії
Відкладає чорний молот,
що в невагомості зависає
та бере два згустки з металів
які навколо Нього роєм літають
бере Їх руками по лікті золотими
та видихом полум'яним Їх сплавлює
у заготовку виліплює та витягує
наче туге рожеве тісто місить
підбирає молот і щось з нього виковує
на ковадлі, що зоря, менша за Нього
охололе ядро блакитним сяйвом
від ударів розходиться
та все від Коваля віддаляється,
а Він з іншого боку підлітає
та кувати продовжує
Він - Титан, Ідол величезний,
Ідол-метафора людській роботі
в непроглядній пітьмі
Він величезний, аніж образ той,
який Я прийняв, щоб всістися на Трон
І побачив Я підтвердження Книзі Божої Любові,
що стражданнями, слізьми та біллю
написана щиро піднесеними -
Метафора до Її досягнення
захована у вазі та товщині
Любові до Нерозуміння
Ідол не полишаючи Свою роботу,
щось коливаннями у просторі мовить
- Я просто кую,
це все, що Я вмію,
це все, що Я роблю.
Дехто Мене божевільним вважає,
і просто так, без конкретної потреби
щось в Мене викувати для Себе прохає.
Просто, щоб Я Своєю улюбленою справою займався.
Не сидів без діла, не ширяв тут у стражданнях.
Ти бачив Мою цитадель?
Цитадель без укріплень,
золото та іридій, що за диво.
Все для Ліри та Аридифа,
що за прекрасна пара, дивна.
Пластичне Золото та Крихкий Іридій.
Такі близькі і такі абсолютно різні.
Ой давно Вони до Мене не приходили.
Ой давно, невже щось з Ними трапилося..
Молодий Герой Безіменний,
що летів Сюди в пітьму вдивляючись,
скажи, а що Вона в Тебе забрала?
Ніхто з Неї Собою не повертається.
Кожен щось віддає Їй натомість.
Молодий Герой Безіменний,
що Ти хочеш, що бажаєш,
щоб Я для Тебе викував?
Обладунки, щит чи для корабля
каркас та обшивку?
Все що забажаєш,
окрім зброї холодної.
Я - Сварог.
І Ти Мене тут знайдеш.
Я нікуди не відлітаю.
Він вдаряє наче раз останній,
до цього сильно незрівнянно -
ядро охололе загоряється
- Молодому Герою потрібна Ціль,
потрібне перше завдання.
Випробування Сили і Духу.
Озирнись, і Ти узриш
скупчення ще такі тьмяні,
Героями до Тебе стягнуті.
Стягнуті так близько сюди,
як Вони тільки й змогли.
А найтепліші з них
були Мною в маяки запалені.
Лети до них, проштовхни Мені
Одну найтемнішу Сюди,
і нехай ця Зоря біла
буде Тобі за Маяка.
Але поспіши,
бо швидко згасне Вона.
І колись, Ти зможеш
збирати одинокі зорі Сам
в найдальші скупчення
з яких будуть Новачки
штовхати Їх вже сюди.
Найпростіша робота -
найважча та найпотрібніша.
Бо Все минуле перед Героями,
а ще більше майбутнього,
яке потрібно освітлити.
Майбутнього у втраченому Минулому.
Десятки тисяч світів розумних у розбраті,
або в застояній утопії погнутих,
прагнуть Твого явлення простого.
А мільйони світів у житті несвідомому,
що стати розумними не встигли
винятково через глобальні катастрофи -
прагнуть Твого втручання легкого.
Всі Вони Там у Пітьмі Сховані,
і Їх не можна зараз Чіпати.
Вони Мають в Минулому для Нас Існувати.
Чому Я сам зорі не натаскую? Ти подумаєш.
Я не знаю де ті, які потрібні - безплідні.
Та навіть ті, що і здаються і "безплідними" -
все рівно самим своїм простим існуванням
на інші плодючі зорі та світи їх вплинули.
Я нічого з цього не знаю.
Я в Часі не мандрую.
Я просто коваль.
Я просто кую,
це все, що Я вмію,
це все, що Я роблю.
Дехто Мене божевільним вважає..
Він відкинув молот,
обвів пальцем простір навколо
потім стиснув кулак тією рукою
та доторкнувся ним лагідно
спочатку до грудей
потім до щоки та скроні
та сказав в Мене у голові
"- Це - Мій Дім.."
- Це все, що в Мене є.
Це все, що Я знаю.
ID:
911827
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 23.04.2021 17:24:23
© дата внесення змiн: 02.09.2021 01:38:31
автор: Enol
Вкажіть причину вашої скарги
|
І не знаю, "що я там будую", але я вже все наче написав (в котре я так вже пишу?), а ті слова від Талі наче продовження ще кращого чекають, а його в мене немає, навіть ідеї, а в мене такого ще не бувало 
Це спонукає і пробуджує до роздумів, навіть коли не хочеться думати про суть речей.
