|
Тільки в уяві чоловічій
правильно вдягнена дівчина
виглядає ще більш оголеною
І все рівно, що Вона передягається
прямо перед Тобою
і бачить неприкрите Твоє
від того задоволення
- Десь з чотири години пройшло,
поглянь, а Він все ще там сидить.
Я ніколи ще не бачила людини,
яка б виглядала такою самотньою.
- Він думає, розбирається,
думки в кашу, і це найприємніше,
що може з розумом трапитися.
Бо це не самокопання відчайдушні,
а розставлювання пріоритетів і цілей,
які Йому доступні, бо здійсненні.
Але Він ще не мандрував,
і не знає, як почати,
і чи взагалі потрібно,
чи краще собі подібну тут почекати?
Можливо тоді нікуди і не потрібно буде літати?
А тільки що..хм, а Він розумний, бо зрозумів,
що якщо час на гілці вперед не мотається
тоді, як ще ж окрім сну час промотати,
щоб потрібної миті дочекатися.
Він бачив астробіологічні каталоги,
з відкритими людьми вимерлими
формами життя позаземними,
які потрібно буде в зачатку
змінювати аби врятувати.
А результату від таких втручань
побачиш не відразу, та і не факт що.. -
що.. ні, Вона все таки красивіша голою,
чи "ні", худенька, але не до кісток
з маленькими формами пружненькими..
і ніколи не носить бюстгальтера,
бо все і так виглядає підтягнуто..
- Чому затих? -
усміхається
губками пухкенькими,
які наче націлено створені,
щоб їх постійно цілували
та ніколи не відпускали
а маленький носик не заважає
і те робити ще більш
пристрасніше дозволяє
- Я до того, що Він наляканий
і одночасно зацікавлений.. -
Завжди під спідницями,
бо тільки вони її зріст підкреслюють
та не роблять його недоліком,
а козирем таким миленьким
чого не роблять з Нею штанці..
.. носить підв'язку тоненьку,
мереживну на лівому стегні
завжди натягує Її при мені,
щоб Самій не забувати та відчувати,
те, про що Я думаю, коли її бачу
та щоб Я і зараз побачив,
як вона стегно стискає,
і пам'ятав, яке воно м'якеньке
Випрямилася, покружляла
- Так що, Тобі до вподоби це -
жовте з вишитими білими ромашками,
чи те - суцільно чорне, просте, елегантне?
Чи та червона спідниця під білу маєчку?
Або ще не надивився на мене в тому, рожевому?
- Коли Ми вдвох на одинці -
Мені цікаве тільки те, що під ними.
А тому Я можу лиш порадити,
в якому з них Ти більш звабливою,
та бажаною будеш виглядати.
- Так, саме цього Я і хочу.
І судячи по частоті Твоїх зведень,
які не зменшуються, коли Я вбрана -
так взагалі тоді та спідничка червона,
що нижче колін, але колінка
крізь мереживну смугу видно.
Ілюзія.. ілюзія недоступності,
яка манить будь-якого чоловіка.
Одягнеш щось відкрите - " фу, як вульгарно".
Одягнеш щось закрите - "Ти що монашка"?
І хто його знає де там та "межа".
Непоганий Я "тест" придумала, га?
Цікаво, хтось таким ще займався?
- Якщо такій приємності хтось і віддавався,
то це була пара точно щаслива однозначно.
Одягни ще раз чорне, а потім рожеве,
і закінчи тією спідничкою.
- Лиш спідничкою одною?
Тоді Я буду поспішати.
Хоча Я готова хоч цілими днями
так для Тебе перевдягатися.
- Я гадаю, що Мені не далеко
до того, щоб зірватися.
І взяти Тебе так,
як ніколи Собі не дозволяю.
- Мені інколи і такого хочеться.
Так, не буду брехати.
- Та Я вже давно, Ти ж бачиш.
І хвилин з двадцять не пройшло.
Просто хочу щоб Ти вже все-таки
нарешті щось та вибрала.
- Не Я вибираю, розумієш?
Тобі потрібно розосередитися.
Говориш, що "Він не знає, як почати?"
- Так, через те наляканий.
І що Мені Йому сказати?
Як навчити плавати у водоймі,
яку тільки Він бачить? -
а ще, сукні скидаються легко і швидко
а інколи і того робити не потрібно
- Інколи найкращий спосіб навчитися плавати -
це зайти у воду і не втонути спробувати.
А Я, а Я наче наляканою не була?
Ти ж пам'ятаєш Мій перший раз?
- Так..Ти боялася, була налякана,
про це думками теж кричала,
та бути ніжним благала,
але нічого з цього не казала..
Я дав Тобі час, щоб Ти звикла
спочатку до нових дотиків,
яких Тобі і достатньо в принципі..
- Ах, з примірками думаю все.
Ой рано, рано Я зійшла, зарано.
- ..і Ти сама на мене зійшла,
Сама все зробила, те чого боялася..
вже заспокоєна, думаючи лиш про те,
якщо зовні скільки задоволень -
тоді скільки їх буде там, з середини.
І Ти розчарувалася, бо Вони в зрівняння з тими не йшли,
але було задоволення інше, в голові - це тепло відчувати..
і те, що тепер Твоя черга задоволення дарувати..
- Тобі ніколи не потрібні були слова, щоб Мене завести.
Але ось, Ти це зробив, і Я хочу,
щоб все було по-твоєму.. -
Відкинула чорну сукню,
Видихнула, взялася за голову,
рум'янцем таким милим покрилася, -
О-о.. Я допетрала, так.. як ж Я Тебе люблю..
Інші б подумали, що Ти над ними насміхаєшся,
але Ти просто насміхаєшся над реальністю нашою.
Як ж насправді все зрозуміло і просто з Тобою.
Внутрішні в часі можливі задоволення -
Його не зацікавлюють на самоті,
та і без когось вони не можливі.
Точніше, можливі, але відчуття там холодні.
Плавати приємніше разом,
тоді легше по вказівкам для одне одного
знайти щось варте на дні, поховане в мулі.
А відчуття зовнішні, тут, хоч і яскравіші,
бо розв'язують руки в діяннях силою,
але не дають ніякого внутрішнього тепла,
від того, що Ти конкретно для когось робиш.
І найприємніше - це коли все поєднується..
- Жіноча метафора, яка підходить для Всіх.
- Тримай шлунок у чоловіка повним,
а те що нижче - спустошеним, порожнім
і він ніколи не погляне на інших,
ніколи вечеря для нього не схолоне..
- Нуу.. давай продовжуй, Я чую цікаву ідею.
- А що тут добавити? Замовчувану істину?
Про яку всі знають, але не враховують,
бо Ми наче щось більше думають,
аніж просто тварини повні дум.
Поїсти він приготувати може й сам,
і зробити те, друге - також, але ж Ти поруч.
Поруч з вовком, який звик до нерегулярної,
але за всяк час дичини різноманітної.
Який вже на компроміс готовий -
їсти одне і те ж, але донесхочу.
Та і того недостатньо,
потрібно ще знати,
як готувати те м'ясо,
кожен раз по-різному,
подавати з різними гарнірами.
Навчитися, і він тобі дасть змоги,
і ти відразу побачиш, що йому до вподоби.
Знав би, як Я люблю з Тебе по-смійонькати,
в Твою власну гру "вгадай де метафора" граючи..
.. і ти вже сама насідаєш, колінами до нього,
і його достатньо, щоб в стінку твою впиратися
навіть забагато, тобі навіть від того неприємно,
навіть трішки боляче, але це все для його задоволення..
І в тій болі, неприємності наче вся насолода від Життя.
В якому Ти повинна на нього сама, або сам напиратися,
щоб відчути Його тепло, що полум'я - по-справжньому..
все глибше та глибше в Собі Його життєві пульсації..
проштовхуєш Його в Себе, до межі Своїх можливостей..
які скінченні, як і Його, як Ти і сказав Йому на полі тому..
проштовхуєш, поки не відчуєш конвульсії переможеного,
і Його від того для Тебе феєрверки у винагороду..
які нікуди не злітаючи відразу об Тебе сильно розбиваються,
і та вже гаряча, жива субстанція проникає і наповнює
Тебе там, в чомусь особистому, що за межами сховане..
Та інколи життя заходить звідти -
де Ти не будиш чинити спротиву
І Ти не відчуєш протистояння,
а відчуєш весь Його руйнівний вогонь,
і те, як Він Тебе нещадно спалює,
але насправді загартовує.. -
Підібрала сукню, накинула її через голову,
покружляла впершись в боки руками
Ніжне, темне, пряме, бавовняне,
закриті груди, відкрита спина,
підв'язку от-от буде видно,
бо доволі коротеньке,
Їй подобається Моя реакція,
а Мені те, що не потрібно за те й говорити, -
Напевно, яке ж для Тебе просте щастя чоловіче..
Мати поруч з виду дівчинину милу та невинну,
яка насправді Сама походить розумом
на демоницю ненаситну, похітливу.
Якій Самій то соромно пригадувати
тою вже похіттю не затьмареною,
те, що Вона витворяла,
але не без задоволення..
і не без задоволення..
Ти не можеш бути реальним,
це все - Моя галюцинація.
Я зараз десь лежу чимось обколота,
захлинаючись власним блювотинням,
а Ти - Моя передсмертна приємна фантазія.
Ти дивний, і тому чудовий. Що Ти зі Мною робиш?
Ти будь що можеш з сексом зв'язати метафорою?
- Я просто, як завжди починаю, а Ти - закінчуєш.
- Хотіла б Я частіше Сама починати..
Але чомусь боюся, хоча знаю,
що Тебе не прийдеться вмовляти.. -
Роздягнулася, повільно, і стоїть голою,
Роздягнулася, наче вже не для того,
щоб щось вже інше надягати
- І скоріше за все - це Ти Моя приємна вигадка,
у Світі, що фантасмагорія страхітлива.
А Я сиджу десь зараз під старим дубом,
псилоцибіном бувши обдовбаним.
Забагато з'їв і бед-трип зловив.
Між прожилками молодого листя,
Я вже у хлоропласти пильно вдивляюся,
і не вперше - Я збираюся і зосереджуюся.
Та вже шум вітру, спів птахів слухаю,
і з ними, наче з Тобою розмовляю
на мові придуманій власноруч.
Тільки щоб пережити цей паршивий стан,
який буде здаватися вже милим таким,
коли Я повернуся до тверезої реальності.
І Так, в принципі, секс - багатогранна річ,
його в цьому перепльовує тільки пісок чи вода.
Але тільки як багатогранні синоніми кількості,
текучості, швидкоплинності, одноманітності.
- Ми напевно до біса одинокі,
якщо ідеалізуємо у фантазіях стосунки.
Я Тебе так хочу, прямо зараз, знав би Ти.
Я так хочу, щоб Ти знову відчув
"спокій маленького сердечка".
Мені так соромно просити..
Але знай, що Я тільки те і згадую,
коли Твоє лице з поміж ніг лиш виглядає.
Ти б багато чого нового відчув би, -
Провела пальцем від шиї до грудей,
показово сковтнула, усміхнулася,
бо бачить Мій не прикритий "срам",
який завжди думає окремо, сам, -
Я дещо б там для Тебе змінила
і після того Ти б вже просив Сам. -
А зараз здивувалася,
зніяковіла, не зрозуміла
чому я так різко зів'яв
- Все ще сидить? Він ще там? -
Поглянула в кругленьке віконце
- Ні, Його нема. Ти так і не відповів..
- "Переквітлий ряст весь давно погнив,
і вівчарик більше не тьохкає пронизливо.
Легко судити, коли ти лиш спостерігач пасивний.
Бачиш лиш квітки, що вилітають з дул стволів". -
Розвела руками, помотала головою
- Кожен раз дивуюся,
як Ти простим поглядом Мене заводиш.
І тільки варто Тобі почати говорити,
так Ти Мене наче крижаною водою обливаєш.
Так, це красиво, сумно і правдиво,
але міг просто сказати, що не бажаєш,
і те б було раціонально зрозуміло.
Бо відчуваєш колосальний смуток,
бо Тобі таке задоволення недоступно
в тілі цьому рідному, людському,
Але таке б відчуття і в Мене було би,
бо була б Я жінкою, дівчиною простою,
Людиною - Я такого не змогла б зробити.
Бо яка Жива людина дихання не потребує?
Ти б знав, як Мені паскудно,
бо Я відчуваю в тому потребу,
і Мені від того так соромно та гидко,
бо не знаю чи таке бажання нормальне.
Я переконую Себе, та безуспішно,
що те бажання походить лиш від того,
щоб Тобі подарувати щось приємніше.
А не від простого Мого якогось збочення.
Ми обидвоє вже точно пожалкували,
що те тоді так забуто витворяли.
Але Ми не Люди фізично, а лиш психологічно.
Так чому Ми повинні через те Себе
у бажаннях насолоди стримувати?
Так ще й, що Вони здійсненні знаючи?
Чуєш, яка Я зміюка? Як Тебе спокушаю,
і нема Мені оправдання ніякого. -
Взяла з ліжка на якому Я лижу
рожеву сукню лляну,
таку просту, таку просту
нічим зовсім не примітну
через що Її вже особистість,
а не те, що вона під ним ховає
робить примітним
Обернулася спиною,
не вдягає її, а розглядає
- Ні, Я не переводив у розмові русло,
Тільки щоб від відповіді ухильнутися.
Мої ті слова - це Артурові думки останні,
які після каші з роздумів сформулювалися,
як висновок, самі собою, а потім Він затих,
наче зник, наче розчинився. -
Почала швидко, в поспіху
сукню рожеву надягати,
висока талія якої,
Її ще більш на дівчинку
змушує бути схожою
Поспішає, бо Я Їй знову
про Нього змусив пригадати?
- Краще б Ти сказав, що те - Твої слова.
Дай вгадаю, Він перемістився? Пірнув?
Зробив те, про що Ти і не говорив Йому?
Про те, щоб пірнути потрібно стиснутись
до "чогось" меншого за сам електрон,
а для того, потрібно Себе і сприйняти за ніщо.
Він ж Сам не зрозумів, що зробив.
Бо Ти Йому не сказав, за те,
що Ми всі робимо, але мовчимо.
Але Ти сказав Мені, Ти дурний.
Знаю, що Ти хочеш так Йому надати -
відкриття, до якого Він сам дійде, -
Ходить вже по-колу, заглядає у вікно, -
І де Він? Ми Його ще колись побачимо?
Таке занурення спонтанне
без підготовки до відліку,
та й ще без обдуманої цілі -
Його не знати куди закине.
Ти Йому ще й не сказав,
за часові гілки, що прокладені у просторі.
А якщо Він і на них не наткнеться?
Але Ти сказав Йому про найголовніше -
це, як не загубитися і сюди повернутися.
Але Ти все рівно - дурень, Аридифе, -
Вона зла, і Я вже наляканий,
бо ніколи Вона так мене не називає
бо те ім'я все те погане минуле нагадує, -
Ти навіть ні з ким Його не познайомив.
Хоч би з Ваю, який тут постійно літає,
або Етеоклом і Полініком,
які взагалі тут живуть практично.
Бо пройдуть довгі одинокі роки
поки Вони самі познайомляться випадково,
бо ніхто з них не говорить, всі мовчать.
Як і Він, як і Ти, мовчазні, кляті "герої", -
Скривила лице, наче від кислоти
показуючи в повітрі "лапки", -
А на любиму Вам тему розмову почни,
і пошкодуєш, що заговорила взагалі.
Це саме Ти Їх зв'язав, гучною,
але все ще метою мовчазною.
Це через Тебе Вони навчилися грати,
а Ти через Них, і для Них - співати.
Можеш пишатися -
це Твоє найбільше досягнення.
Якого б і не було, як би не Я,
і підтримка Моя в Твоїх сумнівах.
Так, це все ще не дружба на чесноті,
бо основа вона лиш на взаємній користі,
але це - початок, який кудись-то приведе.
Ти не чоловік, а тільки для нього заготовка,
яку потрібно постійно тесати та обробляти,
а то Ти все форму без того втрачаєш.
Твоє тіло приємно любистком пахне,
а свідомість духом підлітковим.
Ти нічого Сам зробити не можеш,
як і всі Ви, такі в собі невпевнені,
і як вам знайти когось,
якщо це - те, що лякає жінок.
Дивися, гляди, як навіть хлоропласти
пасивні над Тобою насміхаються.
Бо мали б Вони Твої можливості
"жіночого улюбленця" бажаного
з виду мужнього та серйозного,
що не "смазливий" по-хлопчачому -
Вони б тим користувалися,
і самі б забулися, і ще б комусь,
хоч на ніч одну, але б допомогли.
Але зовнішність оманлива,
знали б Вони, ті дівчата та жінки,
що цей з виду мішок красивий,
недоступний, ще неприборканий -
гнилою соломою наповнений.
Чого Ти чекаєш? Мамочки?
Яка прийде та приголубить,
ніжно до грудей притисне?
Скаже "все нормально, не бійся".
Чому так на Мене глядиш кислим лицем?
Від якого гриби самі по собі маринуються.
Так, Ти в шахи достатньо награвся,
а насправді Життю навчився,
і соціальні норми взаємостосунків -
це вже щось просте, примітивне,
"ілюзія недоступності", прелюдія,
яку Ти - маніпулятор, не використовуєш.
Хоча і знаєш, що гру лиш потрібно самому почати,
щоб ферзя чужого просто до ходу змусити.
Маніпулятор, Ти б скільки міг в Житті досягнути.
Просто маючи підтримки лиш трішечки.
Ти - дурень і боягуз, Аридифе.
Так, пара в почуттях самодостатня.
Але Ти - ідіот, бо Ти сказав Йому
про помилки в парі "без прикладу".
А для такого "прикладу"
потрібні знайомі та друзі.
Так, Ти сам не бачиш,
що твориш, що малюєш.
Фільмів та споглядань не достатньо,
потрібен відвертий досвід особистий.
І тоді б цього всього не було б,
Мене взагалі б не було ..
А Ти Йому навіть руки не потиснув..
Ти - дурень, і Я не боюся це сказати,
бо Я - не Вона, але Я так саме в тому плюс бачу,
в песимістичності до якої потрібно дослухатися,
інакше нічого стійкого і тому ідеального
з "планів та цілей" не вибудуєш.
Але тільки для Нас обох,
був би Ти один - це тебе б згубило.
Постійне очікування від усього лиш поганого -
робить Тебе беземоційним, пасивним,
і Життя Тебе вже не розчаровує, а чому?
Якщо від нього нічого й чекати доброго.
І те напевно надавало таке відчуття спорідненості,
коли Вона перейняла в Тебе по Своїй амнезії,
всю ту Твою егоїстичність, самозакоханість,
і у всьому з Тобою вже погоджувалася.
Ви віддалися тільки одне одному,
а без Світу - те все і для нас кінечне.
І що Ти з Нею зробив?
Вона так до Тебе звикла,
що нікого й не шукає іншого.. -
Кривляється, басовито повторяє:
"Я сюди не скоро повернуся",
А в Тебе навіть планів на завтра немає.
"Я сюди не скоро повернуся".
Весь такий з себе крутий,
важливий, прищ на сраці Ти.
Трагічний герой довбаний. -
Замовкла, зірвалася, підбігла
лягла поруч, обійняла
і обіймає, і мовчить
бо знає, що це місце
на Мене багато спогадів наганяє
бо це місце - майбутнє,
від якого Ми в тікаємо
лід? лід нас скрізь оточує,
май тільки світло, щоб Його побачити,
світло холодне, яке лід не розтопить
Так, з орбіти галактики
легше за скупченнями споглядати
А ось і сторонній Їй приклад,
моєї взаємодії з свідомим,
живим світом, в якому треба жити
приклад, що дав Її думкам накопичитися,
які ніколи до цього чашу не переповнювали
І навіть після такого Вона зрозуміла,
що любить все-рівно цього дурня
- З Ним все добре.
Він вже тут, але не на довго.
І частіше міняй не сукні
та спіднички, а пояски під них..
І ще носи різні капелюшки,
вони б Твої такі образи
добре доповнювали.
Це буде швидко,
Я не буду себе стримувати,
бо хочу, щоб Ти веселку побачила,
справжньої, якої тут вже давно не бувало.
Я - панк безвідповідальний, інфантильний,
в якому бореться власна індивідуальність
проти співпереживання до людини,
яка мені огидна, тільки тому,
що це легко вдається іншим.
Моя любов до людей набута,
а не вихованням привита.
Тому Я бачу любов вдавану.
Я - дух безформний,
з якого потрібно щось ліпити.
Але для Тебе, та що там, і для Себе -
Я стану ним, але вже просто тілесно.
Маленьке сердечко спокійне,
ні, роздягатися не потрібно.
Я - текучий, Я - аморфний.
Чорна смола на Мене намотується
Я нічого не бачу, що зовні коїться
Але стають доступні для намотування
стежки до Мене кимось прокладені,
коли простір зовні з ними збігається
Нитка часу на котушці не єдина
з минулого в майбутнє на Неї інші намотані -
нитки-стежки вже і в просторі закріплені
Вони ведуть завжди до вузла -
місця з лози привитої
Яка завжди приводить Мене
від далеких зорь до Сонця та Землі
Їх тьма-тьмуща, вони нескінченні,
по всій живій трьохсекундній довженні
вони розходяться гілками, корінням,
нервовими закінченнями..
тепер Я зрозумів,
чому Він Мені ще радив посидіти,
бо за них важко схопитися,
це щось з однієї тисячної
наче ловиш рибу слизьку
голими руками..
Я зрозумів,
чому Він про них не говорив,
щоб Я не зазнавався у легкості
За це можу лиш подякувати
незадовго до того,
як киснева атмосфера
була Сонцем вивіяна -
Людство переселено,
вичерпані всі ресурси,
від цього нема оновлення
Земля більшістю покинута,
решта собі подібних пожирає
Вони ніяк не зло, не грішники,
якщо Бог таку ситуацію дозволяє
в існуванні без аналогії
Вони тут народжені,
Вони тут і виживають,
як вимоги те диктують
Я чую молитви та благання,
тих, кого забивають
Я чую передчуття втамування голоду
тих, хто сокири заносять
Віра зазнає краху у безвихідній ситуації
Небо не відповідає,
але люди молити не припиняють
Надія в них не вмирає
І Вони з нею вмирають
не в змозі протистояти новій реальності
Віра процвітає тільки у добробуті,
коли ідеалізоване споглядання
підноситься у невігластві і не вірить,
що це все створено випадковістю
Досить, Досить, Далі, В Минуле
А для чого? Якщо ось Тобі місце
де втручання потрібне
і в ліс не ходи глибше
де люди на коліна падають
перед образом невидимим,
а потім зникають,
бо хтось їх звідси переносить,
створюючи новий вузол з паралелі
скільки хаотичний копій, що живуть,
все ще живі, не кінечні
Втручання у погляді, думці
для того інколи і сповна
А частіше і смерть нічого не міняє
смерті, які ні на що не вплинули
ніхто не помітив, як вони згинули
ось для чого Ви Їх рятуєте,
щоб поглянути, як чернетку
Їх життя змінює
Я не янгол, від Бога не посланець,
що хоче припинити Ваші страждання
Стиранням
тепер Я розумію,
Перенаселення,
переселити всіх не вийшло
через постійне хаотичне
без любові розпліднення
забуття у спокої
на задоволення
проміняно
тварини породжують людей,
тварини, що позабували,
як самі були дітьми,
яких Ви гвалтуєте
- Я хочу побачити,
як Ви страждаєте,
свідки Мого Явлення.
Я хочу послухати,
як ваші губи смерті благають.
Моє бажання - насолодитися вашою мукою,
нехай ваші нещастя Мою спрагу втамують.
Стримані Моїми аморфними обіймами,
Я плюю Вам в обличчя,
це викликає в Мене більше огиди,
аніж ваші набиті м'ясом нутрощі.
Мені приємно бачити вас в болю.
Ви хотіли злиття з дівчинкою,
а отримали один з одним.
Насолоджуйтеся,
обміном рідинами.
Так, насолоджуйтеся,
ваші хребти для того будуть
зламаними останніми.
Вам буде важко молити
зі зламаними щелепами.
Чиє ім’я ви кров'ю похрипуєте?
Хрипіть, пики вас в ціле об'єднують, в фарш стискають.
Благайте у Бога, котрий існує лиш для вашої зручності.
Він Вам не відповість. Він Тут не по вашому проханні.
повільно, в такт порожнечі мелодійній
кістки ламаються, плоть лопаються,
кров з нутрощами змішується
суміш м'ясна на землю падає
коли Я розумію, і в ніщо стискаюся
що ж я роблю? поки вона спостерігає
Її нудить, Вона рясно блює
такою ж м'ясною сумішшю
повзе, в страху відповзає
Її майбутнє тепер невідоме?
Так, Я не можу в пітьму зануритися,
бо гілка поки для того тендітна,
можу лиш назад відмотати,
і що нічого не було вдати..
Я демон в пеклі, що грішників карає
чи янгол, що рятує покаянних?
І це - двері до минулого
Двері у підвал
Потрібно звідси тікати
Кожне насіннячко повинне промерзнути
Померти, перш ніж воно зможе прорости
А незадовго до того, як час оживати прийде
Воно відлигою в пил та тлін буде посаджене
Маленькі, крихітні чорненькі квасолини,
що лиш через роки стануть цибулинами,
та дурманом, який дарував мені приємність
у повітрі тут поширяться проквітнувши
серед цих трав, що теж кимось висіяні
маленькі, крихітні, рябенькі наче бананчики
насінинки космей тендітних рожевих, лілових,
які колись лиш раз на квітнику посіяла мати,
а вони самосівом розсіялися з роками
аж до далекої сусідської хати
що за диво, Я - Маленький Принц
Споглядаю зорі та чуюсь щасливим
від простого за квітами доглядом
Але де взяти тут води, простої води?
Я не хочу з минулого Її носити..
На Землі вода прийшла з кометами,
а де тут Вони, де таку знайти?
Простий лід, що стане за відлигу..
("- Лід? Лід нас скрізь оточує,
май тільки світло, щоб Його побачити.
Світло холодне, яке лід не розтопить.")
Тепер не вогонь на руках моїх,
а живі світлячки
тут, на вулиці, ні лавок, ані стільців
по-природному, на землі потрібно сидіти
і я знову сиджу спершись об яблуню в саду
чогось чекаю, не знаю, нікуди не поспішаю
хоча мною кам'яно-льодяні брили зібрані
вже давно між Землею і Тором залишені
і знайти було їх теж, легко доволі,
бо лід світло відбиває, та себе тим викриває
наче очі завмерлої дичини в непроглядній ночі,
що світло ліхтариків віддзеркалюють
а до цього Я сидів в таверні,
когось чекав, не знаю
чому? не хотів починати сам,
не хотів розтоплювати самотужки
хотів, щоб побачив хтось
як я руками гарячими
перед собою глибу розкручую,
а вона тане, розлітається каплями
та землю дощем вкриває
але для чого? Якщо достатньо
лиш там де потрібно з рук полити
малесенький шматочок льоду відбивши
і спокійно його розтопивши
невже самолюбство? я думав
чи просто солодке бажання
нові можливості випробувати?
Чи просто підсвідомо хотів,
щоб хтось моє маленьке щастя розділив
З роздумів мене пара витягнула,
що до таверни зайшла
пара, що разом наче
привітливість та добро
матеріально випромінювала
"Сам Собі Подарував"
тепер Я зрозумів
І безвихідь, тугу,
важкість в нутрі відчув,
а страх тваринний
Мене підскочити змусив
і це не залишилося не поміченим
Мій ж наставник, тільки з волоссям коротшим
тільки на лиці не такий вже худий,
руку мені простяг, і сказав "Я - Денеб"
А Я зник, розчинився, стиснувся
перед тим встигнувши
тільки на його супутницю,
що була йому по плече оком кинути
Її долоні одне одну легко потирали,
Її губи то стискалися, то розтискалися,
наче щось сказати збиралися
Вона в горіхових очах великих, в їх гострих вирізах -
кричала, наче допомогти хотіла, зробити більше,
аніж взагалі в даній ситуації можливо
Вона наче богиня співпереживання,
Богиня підтримки для кожного
і Її лице лякало, тільки тим,
що, як описати його не знаєш
Це як придуманий колір новий,
якому немає порівняння
дивна краса,
чи то заспокійлива
чи то бурхлива
що тримається на межі
з м'якої миловидності
та гострих рис різких
Я навіть не запам'ятав,
в що вони були вдягнуті
попам'ятаю лиш Її волосся
тьмяно-золоте, пшеничне
що вільним було на груди
через праве плече перекинуте
І тепер ось, Я тут на траві сиджу
ще більш в собі невпевнений
совка з палаючими червоними внутрішніми
та чорно-білими крильцями зовнішніми
на плече мені важко сіла, та відразу злетіла
покружляла, і неочікувано грубо заговорила:
- Мені подобається те, що Ти робиш.
Все по-старому, по-природному.
Створення чи використання вже наявного?
Все рівно, бо те і інше закінчується. -
Совка сіла на підкошену травинку
та пройшла тілесну метаморфозу
в чотирирукого синьошкірого чоловіка
вбраного в кольору похмурого неба
обладунки легкі, гладкі, шкіряні
чоловік, який сидів вже перед мною,
з сотнею чорних тоненьких косичок на голові,
та вдивляючись в мене туманними очима,
які зблизька крізь довгі вії було видно
простягав відразу всі мені свої чотири руки
Усміхнувся, і залишив простягнутими
вже тільки верхні дві, нижні ж,
переплів, схрестив на животі
а Я схрещуючи і протягуючи свої
потискаю протягнуті руки Мені -
- Я - Ваю, і Я на Землі творив,
до того, як Вона стала Вашою чернеткою.
І зараз Ти Моїм киснем вільно дихаєш,
хоча того не потребуєш, але те заспокоює.
Дихаєш киснем простим, атомарним.
А не як колись - діоксигеном,
вуглекислим газом, від якого рослини
атом карбону для Себе відібрали.
Ти напевно думав вже, звідки тут кисень,
звідки вода для зеленої підкошеної трави.
Яку до речі, висіяв Твій дивакуватий вчитель.
Якщо нема на Землі вже океанів, рік та озер
для випаровування та конденсації опадів, -
Ваю провів руками по траві, наче гладив її, -
Ковила і тонконіг - трави степові, невибагливі.
Їм достатньо хорошого дощу раз в місяць.
Мого дощу, яким Я їх і зрошую.
Твій ж дощ, тоді, емоційний, був не з води,
а з чогось, що тільки на неї походить.
І це все зникає разом з Тобою,
коли Ти мандруєш, переносишся,
а для того, щоб Воно залишилося -
потрібно творити щось вже за правилами природи,
щось, що вступить з Нею в ковалентний зв'язок.
Та буде тим утримане, збережене.
Але - це найвища майстерність.
Важко, але потребує сил куди менше.
Спочатку, так, створи щось в Собі складніше.
Наприклад, Твоє тьмяне холодне світло на руках,
може бути відтворено хімічно, досконало,
окисленням дифеніл-оксалату
з додаванням якогось люмінофору.
Створи щось в Собі складніше,
перед тим, як творити щось простіше,
але вже на кінчиках пальців почнеш,
а то ляснеш ними випадково
і другим "Малюком" вибухнеш.
Не розрахувавши масу частинок,
що просто з різною силою
у просторі поля викривлені
та заданими коливаннями,
направленістю обертання
в єдиному цілому утримані.
Я Тобі навіть, чесно, заздрю,
на Тебе ще скільки відкриттів чекає,
власних маленьких досягнень.
Справжніх, не ілюзорних творень.
Але Я маю Тебе налякати,
те, сказати, про що інші знають,
але мовчать, бо те їх лякає.
Там, в пітьмі є щось,
і Воно живе.
Так само зорі,
каміння або лід збирає.
Не знати чи Воно мандрує,
чи Йому метаморфози доступні.
І межі наших пошуків перетинаються,
І не знати хто з нас стане мисливцем,
а хто легкою здобиччю.
Та якщо те, там - щось зле,
воно б давно напало, не чекало.
Бо зрештою ядер все меншає,
і так далеко ніхто вже не зайде.
І добре, якщо те просто такі ж мандрівники,
що загубилися, або так само живуть у темряві.
Занадто великі відстані, щоб пересвідчитися.
Щоб долетіти, а на шляху ще й зорю найти,
та й ще з силами, щоб її запалити зуміти.
Та від неї вже нових сил начерпати.
І все далі летіти, але куди? Не знати, -
Ваю стиснув мої плечі та лікті,
чотирма долонями відразу усіма, -
Ти такий напружений, ей, розслабся,
не лякайся, це всього лиш чутки,
від тих, хто найдальше забирався.
Вони чули шепотіння,
Вони бачили відблиски,
що рухалися та мерехтіли
у просторі давно застояному.
Невідомі, почувши наші оклики - зникали,
значить, і допомоги не потребували.
Ну що ж, вітаю, Ти в Майбутньому.
А зараз лети, здіймайся і топи.
Я побачити хоч раз тут хочу
не власноруч веселку створену.
вікно у двір
- йой, я знову тут
- постривай, не відлітай,
дай спокоєм намилуватися
- ти не кабаліст, не шаман,
а призиваєш мене так,
наче вже давно ментор
Я не можу супротивитися
і Я так довго залишуся,
як тобі потрібно буде
бо це не примусове
над мною повеління
просто, якщо я тут -
це тільки те означає,
що тобі потрібен провідник
так що?
- мені не під силу
твоє нове для мене завдання
сідай, читай, -
поглянула на крісло,
потім на мене, здивовано
але присіла, вмостилася,
сказала "а воно зовсім то і не м'яке",
і сидить чернетку читаючи,
коліщатко то в низ, то вверх кручучи
і частіше в "вверх" перечитуючи, шукаючи
а потім різко "вниз" продовжуючи
- не роби цього, не руйнуй магію
- я роблю її реальною,
бо цьому не суперечить реальність
- але ж це все вже було, я таке читала..
і те теж, що я тобі б запропонувала..
до редагування..
- все вже колись траплялося,
все вже колись було описано
всі поняття обмежені людськими образами
тільки те переписувати і залишається
та своє щось нове до того добавляючи
- хоч не роби все реальною, але ілюзією,
залиш, хоч те, що лежить за межами пізнання
так, Лем насміхався над фантастами,
які маючи під руками знання все містику писали,
але Ти забув про його, Лема, стиль написання
наука в нього просто привід,
щоб людей вкинути в обставини,
які в нормальному житті являються нереальними
Він першим чином не фантаст,
а хороший психолог та філософ
поєднай, ти вмієш таке робити
не перетворюй свою Феєрію
на просту фантастику заумну
не роби Їх в пітьми одинокими
нехай допомагають одне-одному
позбутися відчуття приреченості
- мені вдалося тебе описати, занадто просто,
довгих словесних вивертів не використовуючи
- і що? тепер не бачиш нічого сакрального?
все в тебе на зовнішності зав'язано?
тоді все на Фіаско приречено
дістаєш лезо Окками?
повідрізуєш все, спростиш?
на все відповіси найлегшим способом?
для чого на космічному кораблі
одинокий монах потрібен?
От-от, не поспішай, подумай
Я тут буду,
поки Тобі не знадобиться усамітненість
А тоді Ти знаєш,
де Мене знайти
під старим дубом
- передивимося "Вторгнення"?
- ох, ще одна "передумова",
такий чудовий серіал,
такий багатообіцяльний початок,
який був глядачами знехтуваний
люди не хочуть думати,
їм давай атракціон із вражень
ID:
914468
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 21.05.2021 15:27:16
© дата внесення змiн: 02.09.2021 01:41:35
автор: Enol
Вкажіть причину вашої скарги
|
І ще Дякую, що дали мені нею, піснею, зрозуміти, що читачеві зрозуміла "суть",
так, тут я наробив вінегрету з усього що на думках мав, в принципі це те, що я і так роблю, але тут все виглядає контрастніше
файно, що є 
було б цікаво
