У літній час раніших Купал та пізніших Петрівки та Спасівки, коли Україна переживає розквіт зеленотрав'я, за давнім звичаєм дівчата справляють Русалії та плетуть віночки-обереги, що пахнуть нашою рідною Природою, духмяними квітами, відворотним пряним чар-зіллям. У цей час думки летять на приволля рідних українських стежок, пралісів, дібров, де неторкана краса природи поєднується з літопомними сторінками нашої трагічної історії. Галич, де я копала в юності в археологічній експедиції "княжу добу" 12 століття - яскравий тому приклад.
Я повернулася:в Галичі квітне чебрець.
Чебрецева пора – чень, надовго... надовго – на вічність.
На приволлі ловлю віщий поклик зухвалих сердець,
що волають о щастя, уклінно так: “ваша Величність”...
А “Величність” – наруга, то серцю позірна подруга,
що убоге пожнив’я в осіб можновладного круга,
що пошлюблення їхнє – завжди обоюдний тягар,
а потому лиш дим... лиш мертвенний їдучий угар...
Ти спогадуєш, Галичу, – вихря зійшло, відшуміло:
у землицю лягло, в деревину пішло... оніміло,
та й не рухає пам’яті, лиш красномовно мовчить!
Лиш перо у руці літопомній, мов птаха, ячить.
Помовчімо і ми на погарищі, та й помовчім...
Ми ж бо в часі прибулі, до тіней старих ніпричім.
Але ж стрілися тут-таки, в Галичі, в вир’ї стрімких роздорож,
а на чолах у нас опочив і Стрибог*, і Дай-Бож,**
і не в силі ми милі, хоч прикрі, вернути навспак –
то на карбі правнуків пекучий, погрозливий знак!
Лики пращурів наших, що квітнуть тепер чебрецем –
увійдіть в нашу бутність, а хоч би навпотай, тихцем...
Увійдіть в нашу бутність! Та й купно усі помовчім!!
...Чебрецеве усластя... То – щастя?!
У чім... і по чім...
(Зі збірки історичних портретів "Семивідлуння". - Львів:Каменяр,2008.
Вірші про Галич увійшли в розділ ІІ "Галич. Повернення" історичної поеми "Галицька елегія". - Львів:Сполом,2013.
*Стрибог – у давніх слов’ян бог Вітру і повітряних стихій.
**Дай-Бож (Дажбог) – найстаріший з богів Зодіакального Сонця (Зимового) у слов’янському пантеоні. Бог Новорічного календарного циклу, поза Зодіаком – бог щастя і достатку, «Той, що дає»
В людських долях – «обоюдний тягар», а в історії континентів – взаємопроникнення культур подібне до перехресного запилення на сусідніх ділянках. Ми стали самими собою теперішніми внаслідок прибуття сусідів, які на мапі – зліва, після чого всебічно розвивали двосторонні відносини. В тих часах – витоки нашої ідентичності. На мою думку, зараз нам варто зчищати нашарування, віднаходити самих себе, повертатися додому. Вірш прекрасний, я не маю кваліфікації для того, щоб висловити судження про нього. Твір дуже мені подобається!
вірш писаний слідами трагічної історії кохання князя Осмомисла і Насті Чагрівни, яку спалили. Шлюбна дружина Ольга після боярського бунту проти князя втекла спочатку до польського короля, а потім постриглася в монахині у Володимиро-Суздальському монастирі. Там і померла. Сина Олега від Насті, якому Осмомисл заповів Галич, отруїли бояри. А син Володимир від Ольги кликав поляків на боротьбу з батьком і в Галич більше не повернувся. Він був при сестрі Ярославні, дружині князя Ігоря Святославича в час його походу на половців і допомагав захищати Путивль. Є версія його авторства "Слова о полку...". Та мої симпатії на стороні Насті і її Чагрового роду, що був увесь вирізаний як ворожий
Помовчімо і ми на погарищі, тай помовчім... Все, якось по спіралі наша історія розвивається, весь час приходиться на погарищах мовчати, щей озиратись...
вірш писаний слідами трагічної історії кохання князя Осмомисла і Насті Чагрівни, яку спалили. Шлюбна дружина Ольга після боярського бунту проти князя втекла спочатку до польського короля, а потім постриглася в монахині у Володимиро-Суздальському монастирі. Там і померла. Сина Олега від Насті, якому Осмомисл заповів Галич, отруїли бояри. А син Володимир від Ольги кликав поляків на боротьбу з батьком і в Галич більше не повернувся. Він був при сестрі Ярославні, дружині князя Ігоря Святославича в час його походу на половців і допомагав захищати Путивль. Є версія його авторства "Слова о полку...". Та мої симпатії на стороні Насті і її Чагрового роду, що був увесь вирізаний як ворожий 
Все, якось по спіралі наша історія розвивається, весь час приходиться на погарищах мовчати, щей озиратись... 
