Медовий почерк літо залишило
В корзині яблук, в стиглому колоссі.
Поцілувавши Землю - відлетіло.
Його шедеври тішать очі й досі.
Дарами літа сповнені стодоли.
Для всіх запаси: для тварин, людини.
Й якось мрійливо гомонять діброви,
Пожовклі виставляючи картини.
До ніг поволі падають листочки,
Звиваючись у вальсі вітряному;
Змужніло витикаються грибочки,
Милуючись на килимі пухкому.
Хоч красне літо вже давно позаду, -
Сліди добра дають про себе знати.
Багато їх, ввійшли у кожну хату!
Нам є за що хвалу Творцю віддати.
