віднині він – герой чужого сну_
серед армованих руїн зачину ночі
безпам’ятства плекає таїну,
спричинившись від місячної жовчі_
>
тінь у наморднику на куцому паску
вдивляється у прірви дно імлисте_
зігравши роль во відчаю просту
розвіюється дим душі над містом_
>
йому не бракуватиме себе_
скляних очей портали каламутні_
молитви та прокляття перепуття,
де мозку корінь каяття скубе_
>
віднині він – герой чужого сну_
той, що собі згадавшись стане криком,
завіси скиглять, вітер гне сосну,
відлунням марять дзвони без’язикі_
