де ворон дрону око виклює
лоскоче мозок білий шум
по дротяному споришу
просмажений сигналів хвилями
від власної тікає тіні
зробивши помилковий хід_
>
слова_ жаринами на лід_
смола зіниць, що світлом скуті
в іржаво-карій каламуті
на незбагненній глибині_
>
прісно тотожні “так” і “ні”
тривожні тижні чорних жнив
що конвертують зайві дні
в нулів і одиниць ряди
з мереж стираючи сліди
тавруючи безжальним : “жив”
>
де ворон дрону око виклює
харон пірнув на дно екрану
герой знайшов свою нірвану
в інтерактивній летаргії
позбутого зачину сну_
