Якби тобі горе, якби тобі лихо,
куди б заховати загублену втіху.
Ховала,ховала, сорочечку пряла,
до війни лихої гірко промовляла.
"Ген я народилась, коли небо чорне,
мати колихала під музики фронту.
Скільки б тебе, тату, я не виглядала,
Я життя віджила, а тебе не знала.
Горіли черешні в бабиної стріхи,
ми малі ховались, аби не зітліти.
Летіли гармати, неба край червоний,
а я плела ляльку з старої соломи.
Лялю моя лялю, люлі-люлі, тихо.
Гуркіт, постріл ,тиша, піди з хати, лихо.
Котику сіренький, Мамо, а де тато?
-безвісті, без долі пішов воювати.
А ти чорна пані, знову на порозі?
А чи не губила хустку по дорозі?
Аби не покрила, щоб не колихала,
моїх дітей, внуків долю не чіпала.
Піди в поле горе, йди до лісу лихо,
Біля серця доля-захована втіха.
Заплела молитву в біло-сиві коси,
Сяяли на сонці приховані сльози.