Приціл – у серце нашої Країни,
Уже й медаль «За взятие» – в руках.
Проте, не вийде – ворог сам загине!
Тут стольний град і тут Дніпро-ріка,
Народний гнів, помножений на подвиг,
Якого світ не бачив вже віки
І жодна мить не упаде на сходи,
Й не переможуть мову язики.
Нема прощення! Бабин Яр згадає,
Як вдруге вбили орки прабатьків.
І як боялись їхати трамваї,
Лякались люди реву літаків.
Жили в метро, сирени рвали душі,
Змішались порох, дим, сльоза і кров,
Аби не впали зорі у калюжі,
Аби жила Свобода і Любов.
Щоби цвіли оспівані каштани,
Два кольори: блакить і золоте.
Ми – переможці, хоч болять нам рани,
Бо діти наші вмерли за святе!