Спитаєш: хто ти мені?
Відповіла б — ніхто
я місяць ще тому,
та всі відносини земні
згоріли у пожежах,
розвіялись в диму.
«Куди ідеш і звідки?»
тепер не має значення,
бо ми — єдине ціле,
ми — України дітки,
улюблені та люблячі,
її надія, велич, сила!
Не шашлики у травні
пожежі спричинили,
і не стерня, що тліла...
A обстріли масивні
із градів, танків і ракет.
І мало що вціліло.
Ти не зостався осторонь,
коли страшенне лихо
у дім прийшло до нас;
ти кинувся в вогонь
лиш за велінням серця,
а не тому, що є наказ.
І ось пишу тобі листа,
хоча ні імені твого,
ні прізвища не знаю.
Просто пишу листа,
і, може, (десь? колись?)
його ти прочитаєш.
Dzienkuje, grazie mille,
obrigado, merci beaucour
чи thank you very much...
А моєму серцю миле
наше «Красно дякую!»,
це ліки від невдач.
Уклінно дякую тобі,
всім воїнам сміливим,
за віру, тишу й спокій!
Вже так багато днів
країну ви бороните
від ворогів жорстоких.
Вам моя дяка навіки,
але на білому листку
повно ще пустих рядків,
емоції вирують і думки,
аби їх всі розповісти
і всесвіту забракне слів.
Та знаю достеменно:
не пересохне джерело
моєї вдячності та шани,
його наповнюєш щоденно,
і воно вдвічі більше
ніж всі моря та океани.
Я дякую всім оборонцям
за доблесть та посвяту,
я дякую, коли дивлюся
на місяць, зорі, сонце,
за кожен подих дякую,
коли за вас молюся.
Хай дяка голосно луна
у вітру грізнім монолозі,
у шелесті трави і шепоті
прибою, у гомоні Дніпра,
у стогоні розлогих крон
і у пташинім клекоті...
Хай моє щире «Дякую!»,
втамує біль душевний,
дарує рівновагу серцю,
від небезпеки урятує,
ставши тобі бронею,
і руки сповнить міццю.
Повір, не сумніваюся,
що мужній ти і смілий:
відвагу бачу я щодня;
та знаєш, сподіваюся,
ти виживеш: без тебе
буде Україна вже не та.
Не зменшиться звитяга,
коли в потрібну мить
на цаль ухилишся від кулі,
не зрадиш ти присязі,
у бік зробивши крок
від вбивчої лихої долі.
Ти мого серця спомин,
надія та оберіг життя,
і небо, у блакить убране,
і жито, й цвіт калин…
Та зникне все як сон,
якщо тебе не стане.
Я напишу тобі листа,
хоча ні імені твого,
ні прізвища не знаю.
У ньому істина проста:
своє життя убережи,
слізно тебе благаю.
25.03.2022 р.
ID:
944217
ТИП: Поезія СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний ВИД ТВОРУ: Вірш ТЕМАТИКА: Воєнна лірика дата надходження: 06.04.2022 15:49:19
© дата внесення змiн: 06.04.2022 15:49:19
автор: Яніта Владович
Вкажіть причину вашої скарги
|