*****
О, скільки, Україно, горя,
Знущань страшенних ти знесла!
Не вистачить, мабуть, і моря
Тих сліз, які ти пролилá.
Не вистачить і океану
Тієї крові, що текла
В тобі за волю довгождану
В тій битві, з ворогом що йшла;
Із ворогом, що на частини
Тебе, мов здобич, розривав,
Що жалості ані краплини
До тебе і повік не мав.
Хоч кров’ю-слізьми ти стікала,
Хоч ворог душу розривав,
Усе одно ти не втрачала
Ні самобутності, ні прав…
Твоя душа ж бо є нетлінна,
Пала життя вогнем палким.
Тому й ніколи на коліна
Ти не ставала перед ним.
Отож і зараз, як ввірватись
До тебе знову він посмів,
Йому не здумай же здаватись!
Цього б найбільше він хотів.
Не стій, не жди і не барися,
Аби йому дать відсіч свій,
А духом, волею зберися
Й сміливо з ним іди у бій!
І певен, знов ти переможеш.
У цьому й ти не сумнівайсь.
Здолати ворога ти зможеш.
Лише без бою не здавайсь!
Євген Ковальчук, 26. 09. 2019
