Розбите скло,
Та просто дивовижа -
Панянка й пан,
Можливо, що з Парижа,
Одягнені по моді елегантно,
Під сонцем сяють бризки діамантів...
Цікаво, чи сварились в цьому домі?
А може навіть не були знайомі?
А може то закохані навіки -
Тендітна жінка - мрія чоловіка
Та пан шляхетний, чемний і красивий...
А може то подружжя, ще й щасливе.
Вона - весела, він - завжди серйозний.
В вікно дивилися на день морозний,
Або весняним квітом милувались...
Чомусь їх образи до нас тепер озвались.
І бачу в цьому добру я прикмету,
Або натхнення для мого сонету -
Неначе світла казка в сіру днину,
Помрію та душею відпочину...
24.04.22
Дякую Костянтину Сові за натхнення.
