Здрастуй, воїне, будь тут, як удома.
Опісля всіх вбивств, гадаю, мучить тебе утома.
Воліла б я спалити живцем чи наслати на тебе судоми.
Та спокійно, ти відпочинь у цій скромній господі.
Хочеш їсти? А може, подати води?
У нас у підвалах вмирають від голоду, ви, чорти.
Чув би ти той пронизливий плач дітей, крик вдови.
Та ти ж не соромся: як хочеш чого - проси.
Я тобі постелю, солдате, у цій кімнаті.
Знаєш, як страшно надіятись, що вам достатньо вбивати?
І як страшно знати, що плямуєте одіж дитячу?
А ти б помолився: у їжі була отрута, проклятий.
