Ходжу, мов сомнамбула, в тиші ранковій,
З льону блакитного в'яжу стрічки.
Тихо гудуть, мов джмелі, вітролови,
Плачуть каштанів свічки.
В тиші ранковій сметанні тумани
Содою пахнуть і листям щавлю.
Й щемко так хочеться знову до мами:
Вмитись в своєму жалю.
Хочеться зникнути вмить, розчинитися,
Бути підтінням важкої стіни.
Будуть до скону мені часто снитися
Очі цієї війни.
Тільки просити: побудь, Боже, з ними.
Тільки благати у неба.
В тиші ранковій не ліпляться рими.
Ну і не треба.
