За селом ставок із очеретом.
З ранку гладь води туман встелив.
На одній нозі стоїть лелека
Дзьобом клюнув ,дріб"язок зловив.
В очереті кладка розляглася,
Старі дошки збиті на стовпах.
Враннішня рибалка почалася,
Вже танок пішов по поплавках.
Біля вудок Дід старий на кладці .
З під бриля , з цигарки, йде димок.
Полюбляє тишу,коли вранці ,
Тягне від ставочка холодок.
Поплавок у сторону заплигав
І під воду різко потягнув.
Дід вудилищем швиденько смикнув...
Гарного карасика хапнув .
Із годину добре так клювало ,
В сітці три десятки карасів.
Сонце вище встало,засіяло.
Пролунав десь гомін косарів.
Кльов пропав,але Дід не збирався,
Сумно дома,двір майже пустий.
Син у добровольці записався
І онуки ,теж пішли у стрій.
Невістки до Польщі подалися.
Бабу теж з собою прихопили.
Діда вговорить не спромоглися,
-Тільки тут помру:-тож залишили.
Погляд Діда трохи мутнуватий,
Мов завмер,як глянув до води
Згадував він сина,онучаток,
Як вони приходили сюди...
Як навчав рибалити спочатку.
Потім раки у кулі ловити.
Залишились спогади на згадку,
Задля цього мусимо ми жити.
Як пішли на "фронт",а Дід не плакав,
Щоб не бачили і серденько не рвали.
Це вже потім вив у хаті,як собака.
Майже в кожнім домі так страждали.
Добре, що придумали мобілки.
Якже Дід чека на ті дзвінки...
Від внучат,від сина,та від жінки.
Іноді ,ще й дзвонять невістки.
Ввечері лампаду запаливши,
Господа навколюшках благає:
-Прости Боже їм гріхи і заступися.
По старій щоці сльоза стікає.
Поки вони Батьківщину захищають,
В нас тут тихо...ловля карасів.
Вони мир собою підпирають.
Сльози витер,на край кладки сів.
І старі долоні,що у зморшках,
Випустили рибу до ставка.
Скрип пішов по старих,старих дошках...
Ніби проводжали рибака.
Завтра вранці знов його чекають.
Очерет маха йому у слід.
Води ставкові журбу ту знають,
Яку носить у собі старенький Дід.
17.05.2022р.Олександр Степан.
