Жив у лісі один заєць ,
До звірів чіплявся.
Мав здорові , до-о-овгі вуха ,
Тільки -не лякався.
Чи то й справді був хоробрий ,
Чи то прикидався ,
А , як вип"є оковиту ,
На усіх кидався.
Полюбляв , щоби до нього
На Ви , всі звертались.
Щоб не тільки поважали ,
А ще і боялись.
Зайчик був знатний гуляка ,
А брехун , не дай Господь.
Як послухаєш , бувало ,
Бережи мене й відводь.
Він під мухою такою
Об сосну , не раз балдою
Ударявся на похмілля ,
Після гарного застілля.
От така погана слава.
І нема над ним управи.
Там кришує старший брат ,
А за те , ручився сват.
Тут знайомі , там куми ,
Що не день , чекай біди.
От така в лісі дилема ,
Хоч мала , зате -проблема.
Навіть Лев , сам цар царів ,
Каже-Хтоб його вже з"їв!
На вовків шкода дивитись ,
Бо бояться отруїтись.
А лисиця:-Ні-ні-ні.
Не потрібний він мені!
Мені досить і негоже ,
Лисеня на нього схоже.
От і мучаються доти,
Доки люди на охоту
В ліс приїдуть пострілять ,
Зайця сірого ганять.
3.10.2021р. Олександр Степан.