Думок у голові моїй,
Що й не перелічити,
І кожна з них меті своїй
Бажає послужити.
І палко кожна з них жада
В реальність утілитись,
Бо зможе цим, вона гада,
Земним життям упитись,
Упитись досхочу життям,
Хай навіть і не вічним,
Разо́м зі світлим почуттям
І з почуттям трагічним.
Але й тим тішуся, що їх
У голові я маю.
Мов мати про дітóк своїх,
Про них весь час я дбаю.
Народжують їх почуття,
Їх змістом наповняють
І без тривог, без сум’яття
В дорогу направляють,
В дорогу з назвою Життя,
Розправивши їм крила,
Щоб кожна з дум тих до пуття
Себе в нім проявила;
Щоб різні труднощі думок
Повік не зупиняли,
А щоб, немов вода струмок,
Їх силою сповняли,
Тією силою, котра
Усе здолати може,
Що бореться в ім’я добра,
Що зло все переможе.
Євген Ковальчук, 25. 09. 2019