Ну, поглянь мені у очі,
Розпали в них тьмяний жар!
Я ж цього так сильно хочу,
Оп’янив мене твій чар!
Світ встеляє сіру стужу,
Спопеляє днини час.
Освіжи-но спраглу душу,
Мов у літо пінний квас!
Підтопивши в серці іній,
Грає дзюркотом весна –
Від землі до неба сині
Ллється в пахощах вона.
Повечір’ями до млості
Маюсь парками один,
Уявляю милу постать
Поміж пишних черемшин.
Наша юність швидкоплинна –
Наче їхній білий цвіт,
Обертається невпинно
В пелюсток опалих слід.
Мало радощів сьогодні –
Хай твій погляд прожене
З голови думки холодні,
Що дістали так мене!..
Я давно цього чекаю
В млі даремних сподівань,
Вже доведений до краю
Даних долею страждань.
Скрась утомні дні та ночі –
Остогидло сухо жить!
Ну, поглянь мені ж у очі,
Подивися хоч на мить!..
15.V.22 р.
Обожнюю образність, вона завше надає особливих барв та настрою поезії, але як-то кажуть: "не через край")
Сподобалося! 
Красиво!
