присвячую Сироїду Роману
Під гуркіт вражих канонад,
Під вибухи чужих снарядів,
Твої думки летять назад,
В те місце, де тобі так раді.
Село подільське Лемеші,
Для тебе, Ромо - батьківщина
І часто, сидячи вночі,
Ти згадуєш його й родину.
Усі знайомі тут стежки,
Якими бігав у дитинстві,
Смачні рум’яні пиріжки
І квіти мамині барвисті,
Свою хатину край села,
Той беріг, де паслись корови,
Де матінка щодня вела
Припнуть й свою через дорогу,
Де була ферма тут колись
Колгоспна, зараз спустошіла,
Де з хлопцями щодня неслИсь,
Та грались в хованки, раділи.
А потім бігли на обід -
Додому кликав голос мами,
Де вже насипано для всіх
Смачненький борщ із пампушками.
А далі бігли на ставок,
Де лебеді – поважні птиці,
Усіх вигонили качок…
Той став тобі так часто сниться
Й оті здорові карасі,
Що так ловилися під ранок.
Частенько з хлопцями в човні
Стрічали сонце і світанок.
Це все іде в короткі сни -
З дитинства миті ті знайомі..
Чекають всі кінця війни
Й твоє повернення додому.
Мене вразило те, що перебуваючи на війні, він переймається тим, як покращити благоустрій села. Завдячуючи таким молодим людям, у нас є майбутнє. Воно - в надійних руках. Дякую Вам, Ніночко, за відгук!
