У тихій гавані самотній човен
Гойдається м’яко на струнах чудесних,
Здавалось, пустий, але все ж таки повен
Самотніх душ – цих душ небесних.
І кожна у списку, і список той довгий,
А місць у човні – пітьма і пітьма.
Сидить парадокс: багатий і вбогий,
Тут повно ще місць і місць вже нема.
Гойдається тихо, хлюпочуться весла,
Вітрила, гляди, порве зараз вітер.
Куди-но, скажіть, його доля понесла
Без крику, без слова, без жодної з літер.
Здається мені, що те всіх чекає,
Той човен вернеться за кожним із нас.
Роки ці злетять, як день, що смеркає,
І кожен утратить даровний час.
