Привіт, мій Києве. Як твої справи?
Стоїш сумний... Чомусь мовчить метро.
Знов не гостинний гість прийшов? Лукавий...
Нажив собі ганебної він слави
Мабуть, йому на небесах Петро
нізащо не відкриє Раю брами.
І ми, ми не забудемо також.
Ми - не безсилі! Власними словами
ми будем бити світ, мов батогами.
Зведемо сотні тисяч огорож
не тільки на кордонах що по сходу,
але і в своїй власній голові.
Хай же не лізуть, раз не знають броду!
А ні, то як москва - ідуть під воду
на дно камінням туші ялові!
Ти не сумуй. Перепочинеш трохи,
а завтра знову буде світлий день -
а бід твоїх рясні чортополохи
не доживуть до нової епохи.
Чуть потерпи, мій Києве, лишень...
