О, думонько розцвіла,
Ану скоріш творити.
Не можу я без діла
На цьому світі жити.
О, думи, любі діти,
Здійсніть моє бажання,
Аби цвіли, мов квіти,
У серці почування,
Щоб світлі почування
У серці розквітали,
Які б повік страждання
Не знали і не мали.
Але не тільки в мому,
А й кожної людини,
Аби повік нікому
Чуттів злих ні краплини
Не мати-відчувати,
Щоб серце не давили,
Мов камінь, що прибрати
Бракує в м’язах сили.
О, думоньки-зірниці,
Людські уми осяйте,
Мов колоски пшениці,
Розкішно в них буяйте,
Щоб ви, думки крилаті,
Їх звивини струснули,
Аби у власній «хаті»,
Як слід вас всі збагнули,
Ідеї ваші світлі
Аби в життя втілили,
І, у душі розквітлі,
Всі завжди в щасті жили.
Євген Ковальчук, 14. 11. 2019
ID:
968495
ТИП: Поезія СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний ВИД ТВОРУ: Вірш ТЕМАТИКА: Філософська лірика дата надходження: 16.12.2022 20:52:17
© дата внесення змiн: 16.12.2022 20:52:17
автор: Євген Ковальчук
Вкажіть причину вашої скарги
|