Сніг під ногами, на плечі рюкзак,
пожитки в ньому, що не йдуть за гроші.
Крокує воїн впевнено - козак,
його думки не сплутані - хороші.
Сніжинки з неба, а на серці сум.
Десь там далеко зачекалась мама...
І так багато зароїлось дум,
всі про життя - невигадана драма.
Сніжок рипить. Мабуть, що морозець.
Колише сон зимовий мовчки вітер.
А він іде, прямує навпростець
туди - де сонце із любов'ю світить.
Іде, поринувши у власний світ,
зринають спогади і їх фрагменти.
Чи він залишив після себе слід?
Чи, може, лиш посмертні документи?
Він після себе залишив життя(!)
для багатьох - дорослих і маленьких.
І ось, іде в останнє укриття,
де серцю тепло - до хмарин м'якеньких.
