Коник гарцює, Морфей зачаровує прядиво,
нитка до нитки, щільніше сплітає полóтнище.
Стане на варті, щоб Соні ніщо не завадило,
міцно заснути, бо більше — нічого не хоче вже.
Вловлювач снів, мов орелі, її заколисує,
Сонька під ковдрою кішку розніжену копає.
Най же це марення буде скучне і зализане:
подорож Ґоґвартсом, Беверлі-Гіллз чи Європою!
Най же насниться палац в чудернацьких околицях,
Джек Горобець, острови не відкриті уявами.
Соня вже спить. Лиш спітніла, змарніла і кволиться,
знову побачила очі морського диявола.
Знову чіпляються мертвою хваткою паростки,
водорость тягне до шиї смарагдові щупальця.
Сонечка хлипає, гаспид стрибає від радості,
він не відпустить, замучає, вб'є, не розчулиться.
Соня тікає ізмалечку, скільки пригадує.
Мамі жалілась: "Боюся, що стану офірою!"
Віра у диво була для дитини принадою.
Виросла дівчина, серденько більше не вірує.
Навіть Морфей тут безсилий, прокляття міцнішає.
Чортів горіх псевдомаревом в'ється у китиці.
Спогади в пам'яті гуснуть туманом і тишею,
в мандрах, з яких наша Сонечка вже не прокинеться.