Від морозу в бушлаті закутані гріються квіти.
Не на свято, а тільки тому, що у них є цей день,
Може, завтра війна буде в кожному слові боліти,
І назавтра лише розуміння розлуки прийде.
Відбиваються кроки, як древній годинник в кімнаті,
Що знімає хвилин парафінову стружку з доби.
Просто іноді часу немає на місці стояти,
Станеш, зразу відчуєш напругу- то сполох пробив .
Так сплітається тепла надія і залишок панік-
Як його не відсіюй від снів, а натужно гуде.
Та у пащі війни пелюстками таїться кохання-
У бушлаті стебло притулилось до теплих грудей.
Зворушливо, і по теплому від почуттів, незважаючи і на війну. Та краси душі завжди знайдеться місце, навіть в квітці на бушлаті, яка нагадає, про рідний дім, близьких та коханих. Хай вже скоріше квіти для них будуть цілими оберемками під мирним для всіх небом. Гарний вірш. З повагою і душевним теплом.
Lesya Lesya відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
НЕ вмирає кохання, бо душу не можна убити...
Слава Україні!
Lesya Lesya відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Героям Слава! Палке побажання- щоб скоріше вернулись з Перемогою, і дарували коханим квіти! І сестрам , і матерям , і просто подругам! Бо всі на них так чекають!