Як небо опинилося внизу,
Здавалось, ніби ніж встромили в груди.
Війна - це божевілля. Гинуть люди.
Кричить душа, ковтаючи сльозу.
Як сонце почорніло - ніби й я
Зчорніла. Вмерло в серці все наївне
Й родилося бунтарне, зле і гнівне.
Як нібито душа вже й не моя.
Чи винний вік, чи винна в тім війна -
Не час, мабуть, шукати в тому винних,
Що зникло десь усе моє дитинне,
Що ще жива, та ніби кам'яна.
Настане день - і мирний вітерець
Повіє... Знов розквітнуть в полі квіти
І знов життю земля буде радіти,
І я всміхнусь, щаслива, накінець.
15.01.2023
Не потрібно - кам'яніти, кам'яна квітка розіб'ється, тільки жива зацвіте.Живіть кожного дня, робіть свої буденні справи і моліться, щоб ми всі дочекалися Перемоги, щоб більше наших ВОЇНІВ повернулося неушкодженними, щоб мирні люди не піддавалися тій проклятущій війні. Дякую за вірш.
Елена Марс відповів на коментар @NN@, 18.02.2023 - 19:05
І біль, і гнів, і сльози, і НАДІЯ! Дякую! Дуже близько моєму серцю!
