Зима на вікнах візерунки
Мережить сріблом дуже дивні:
Сюжети із казок чарівні
Несуть в собі її малюнки
В яких без пензля ожива
Захопливе нерозуміння,
Де з холоду — ростуть дива
Не потребуючи насіння!
І манить світ цей із вікна
Різновидом тендітних форм,
Коли відсутні межі норм,
Що в дрібноти — величина,
Дає всім образам можливість.
Й бринить фантазії грайливість,
Як вихор в хащах малювань —
У дивних руслах срібнотіння,
Потоком дум для розпізнань:
Що ж є в застиглості творіннях?
Бо є чудовим майстра хист
І таємничий на вікні:
Тут ліс ввижається мені
Й строкатий пальми довгий лист.
І ніби гори тут якісь,
Петля між ними обрис річки.
Та ще тісняться наче скрізь
З казок маленькі чоловічки.
Видніється далека даль,
Жива захоплює вразливість.
З вікна безмежності емаль
Штовха із мрій думок мінливість:
Тут щось з дитинства і космічне
І щось таке, що завтра буде!
Таке серйозне і комічне
Згадає пам’ять і забуде.
Пейзаж зображень навіва
Уже давно забутий спогад —
Якийсь розбитий часом здогад
З минулого наверх сплива:
Напевно це було вві сні —
Близька загадка і… далека!
Мов той не спійманий лелека
Що марить щастям на вікні…
Та тільки сонечко пригріє —
Нема з малюнка і сліда:
Віконце знову просвітліє,
А з дива зробиться — вода!