Я кофе пью, а мне летать охота,
Метла моя, меня не подведи!
Ведь на горе шабаш и, кажется, суббота...
И ночь, и полнолунье впереди.
Ну, что ж держись весь мир, уснувший и не очень,
И ты, подлец, так обещавший мне.
Сыпну в костер, чтоб вспыхнул очень, очень -
Сам приползешь, взаправду, не во сне!
Опять лобзать ты будешь нежно ноги
И клясться будешь вечностью любви.
Долой покров зануды-недотроги,
Целуй меня, до смерти, до крови.
А я тебя не отпущу до света.
Ты многое исполнишь для меня...
Не знаешь ты, что может ведьма где-то,
Теперь узнай, под пылкостью огня!
Пришел рассвет. Костер угас и утро,
Спустило шторы светлого огня...
Мне кажется самой, что было все, как будто
И, что любовь совсем не для меня...
27.03.23.
Та ні, пишіть, тільки не часто
А сутність покинутої жінки Ви не відобразите ніяк. Бо для цього треба бути ,по- перше, жінкою. А якщо вона ще й покинута, то краще Вам не знати, що в неї в голові
Сладко потянулся,
Рот аж до ушей
Просто растянулся.
Жаль вот, нет мышей!
А хозяйка - дрёма
Спит и хоть бы хны!
Нет кормить Артема,
Нет прогнать все сны!!!!
Я подлез под ухо
И урчу туда,
«В миске моей сухо1
В чашке лишь вода!
Положи филейки на худой конец
Молочка налей -ка
Кот ведь красавец!
Хвост стоит трубою.
Шерстка просто шёлк.
Горе мне с тобою!
К кошке я пошел!»